Ловили оком промені.
Палили печі домені.
Ломили хід історії.
Хворіли від істерії
Під стінами мерії.
Мріяли бути вільними.
Хотіли стати сильними.
Оволоділи бойовими навичками.
Стали нулями з паличками.
Змінили владу — для галочки.
Вчорашні діти стали солдатами.
Вчорашня влада ще не за ґратами.
У них, мовляв, є угоди,
Що гарантують свободи
Торгівлі країною й датами.
Вони, мовляв, всі чесні.
Давали слово честі.
Міняли назви і символіку.
Партійні алкоголіки
Та позафракційні гомики.
“Хто, — казали вони, як не ми
Повалить всі корупційні схеми,
Відновить законність
Та поверне порядність?
Нам не знайоме слово жадність.
Ми змінимо все докорінно,
І це свободи проміння
Освітить все довкола.
І ця країна квола
Підніметься в світлі прозріння.
Ми генії фінансових ринків,
Ми бійці політичних рингів.
І ми вам кажемо правду,
І ми цінуємо нашу громаду.”
Казали вони на одній із площ ринків.
Хтось один вийшов з юрби.
Його очі були повні журби,
Його тіло рясніло шрамами,
Його діла були правими,
На рукавах у нього державні герби.
Мовив він хрипким басом:
“Наш народ тримається разом,
В наш герб вшито слово «Воля»,
Слізьми та кров'ю вмита наша доля.
Ми готові битися й з бісом!
Ми двадцять років боремось з вами.
Ви завжди нас вважали нулями.
Та хто ж без нулів одиниці:
Партійні брехуни і п'яниці.
Ви ж не рахуєтесь з нами!
Тепер у нулів є палиці,
Трохи злості і крапля ненависті.
І наснага дати по пиці
Кожній брудній одиниці,
Кожному клятому вбивці!
Ми не віримо вам.
Ми не віримо в вас.
вас немає без Нас.”