З глибини століть доносились роками
Ті спогади, про славетних мужів,
Що не склоняли, не тряслись пред ворогами;
Все гнали гада від своїх дворів.
Боролись із чужими все шаблею та кров’ю;
Та в час, коли без зброї залишились вони,
Як ціп сплітали руки й єдиною стіною
Стояли, непохитні, від літа до зими.
Їх катам віддавали, тягли щоразу вени,
Залазили під ребра – та душу не знайшли.
До пекла відправляли продажні ігумени;
Та наші козаченьки до Раю увійшли.
І скільки вас зосталось із тисячі свободних,
Залишилась хоч жменя своєй землі синів?
Бо ж наплодило царство пророків інородних ,
А ті будують «правду» з відрубаних голів.
Ще б пару характерних, ще б пару вільних духом
І все б червоним півнем засяяли царі.
Дістали рідні шаблі і блискавичним рухом
Очистили бур’ян із втомлеой землі.
Зійшов Богун на попіл, Сірко десь в полі скаче,
А москалі розбиті Виговського клянуть.
В вишневому садочку соловей заплаче
І на Вкраїні милій героїв пом’януть.
А як забули, браття, ви заповіти вірні;
А як забули, браття, синів своєй землі –
Тікайте до чужбини, в общини іновірні
І там моліться богу, що осіда в Кремлі.
Хто ж зрадив свою віру, хто зрадив своїх предків,
Той у Долині Чорній кінець свій віднайде.
Ще мало по Вкраїні свободи осередків,
Але Бог своїм взором і їх не обійде.
Я вірю, що ми встанем; я вірю – схаменемось.
І батько Хмель збереться країной погулять.
Коли із майбуття в сьогодні обернемось –
Із гордістю за себе се будем споминать.