Зима, яка серця змінила наші,
В якій ні щит, ні шолом не ржавів.
В якій хотіли просто жити краще… .
Зима, якій ми вдячні, що живі.
Зима, яка укрила нас сльозою,
В якій навчились бути ми гуртом.
В якій, мабуть, не бачили спокою;
Зима, яка була для нас щитом.
Яка – зимою зовсім і не була,
Бо нас вона крізь пекло провела́.
Бо смерті подих ми таки відчули,
І кров, мов навіжена, в нас текла.
Слова тепер в зимовій круговерті
Героям шану віддано складуть.
Героям Слава! Бо у їхній смерті
Сердечний стукіт наших амплітуд.
Зима, в якій ми сильні та єдині;
Яка змінила кожного із нас.
Яка дала надію Україні,
Зима, де кожен щось нове дізнавсь… .
Зима, яка серця змінила наші,
В якій ховати вміли власний страх.
В якій нових ми не боялись вражень;
Зима, душа якої – в небесах.
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Олексо! Ця зима у наших серцях Як у Шевченківському "Варнаку": "Сім`я моя щодень зростала... ...І вже до сотні доростала". Так само Небесна Сотня щодня доростає до тисячі...Дуже прикро! Але ми живемо, поки плекаємо у серцях віру, поки надіємось на краще майбутнє і долучаємось до його створення
Дуже гарно, Олеже! Так воно і є- "Зима, душа якої – в небесах."
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пані Наталю! Довго не міг зробити закінчення, аж поки не прийшло на думку саме таке. В наших серцях залишаться як Герої, так і зима. Дякую за гарні слова!