В душі немов замерзло море
І став немилий цілий світ.
Немов,хтось у серденько коле.
Порвав на клапті розум кіт.
Немов,хтось молотком у тілі
Повільно забиває довий цвях.
І ті троянди світло-білі
Гербарієм лишилися в руках.
Немов,в душі,з усіх-усюди,
Всі урагани,повені,смерчі
Живуть в щілинах,ранах,крові….. всюди!
Не даючи заснути уночі.
І серце вже не знає,що робити,
І розум не дає нових ідей,
Душа заплуталась :кого любити?
Яких ще хоче бачити очей?
Не знаю чи ще довго протримаюсь,
Не можу вибір правильний зробити,
В думках своїх я просто захлинаюсь,
Бо з каламутною душею важко жити
