Буває всякого в житті,
І часом відчай нас долає.
А щоб натхнення віднайти
Рішучості не вистачає.
В пригоді стане нам в цей час
Зразок, що втілить сили в душу,
Людина, котру що не раз
Згадати з вдячністю я мушу.
Героїв мало, та нехай
Живуть вони у серці вічно.
А серед них – пан Хартахай,
Що працював не пересічно.
Закінчив ВУЗ, і не один;
І Петербург, і Харків, й Київ,
На пари в Польщі теж ходив,
Списав багато там сувіїв.
Варшавські вправні гімназисти
Йому щасливими здались,
Тож вирішив і в ріднім місті
Створить гімназію колись.
До Маріуполя заяву
Не забарився надіслати.
А в ній просив завести справу,
Освіту в місті щоб підняти.
Залишив учнів у Варшаві
Й чимдуж помчався працювати
Гімназії, такі важливі
Для тих, хто хоче більше знати.
2 роки й вже чотири класи
Знання готові здобувати.
Тож Хартахай свої запаси
Не забарився в них вкладати.
За чоловічою жіноча
Гімназія набралась враз.
Багато клопотів робочих,
Та ось й відкритись прийшов час.
Ім’я монарха Олександра
Той заклад перший назву взяв.
Хоч обійшлись й без олеандра,
Народ гудіти розпочав.
Наш край багатий, Приазовський,
Культур не мало поєднав,
Якщо ти розум мав острозький,
То Хартахай тебе приймав.
Директор славний, справедливий,
Пан Феоктист на разі став.
Та зупинятися на цьому
Не міг собі надати прав.
Стипендії талановитим
Своїм він учням призначав.
Був просвітителем і вчити
Дітей нагоди не втрачав.
Гімназія – його дитина,
Життя якій він присвятив.
Студенти – то його родина,
Яку він серцем полюбив.
До скону віку на посаді
Провадив ночі він і дні,
А ми ж радіємо нагоді
Вивчати подвиги значні.
І дякувати, й пам’ятати
Завжди ми будемо його.
Без Феоктиста Хартахая
Знань наших зараз не було б.
04.03.14
