Стомлені й розтоптані надії..
Розлючені й невинні,
Як мале дитя....
Ми рухались до сонця,
Шукаючи притулок і тепла.
Замріяні мовчали до весни,
Спустошені не думали,
Як скоро все мине..
Ми як примари тихо,
Ховались від усіх...
Та з кожним кроком серце
Молилося, і так невпинно
Благало схаменутись....
Ми ж закривали очі і чекали,
Що знову зможем покохать..
І неможливим було все навколо,
Коли тремтіла вся душа...
Ми не шукаєм більше
Як колись зимою..
Ми створюємо новий світ.
Чим далі сонце там за горизонтом,
Промовить вітер – знову нам пора,
Я стану поряд, і тримаючись за руки,
Ми створимо любов...
