Мене програли Чорту у карти.
Божевільний батечко злий Кощей.
Він, скотина, безсмертний і дуже азартний.
Що йому до́чка, нездара ще й?
А юна Яся була надто красива.
Стрічки у волоссі, червоні уста.
Я благала, молила, просила,
Але програш у карти — справа свята.
Чорт затягнув у царство Підземне.
"Ти дружина моя тепер.
Не будеш віднині без мене,
Хай би я Бога живого зжер".
Я помарніла, схрестила пальці.
Хотіла до світла, та світла — зась.
Якось прокинулася уранці,
А скроні — сиві, прийшов вже час.
Чорт-комерсант скуповував душі,
Він не помітив, хто я тепер.
Більше жоною бути не мушу:
Нема мого мужа, та й вроди теж.
У лісі темнім піду у долину,
Заведу сумних-пресумних пісень,
А потім на го́ру із вітром полину,
Де сонце виходить із ночі в день.
Я варитиму зілля з любистку і кмину,
Уроздріб і оптом продам любов.
Начарую собі двоногу хатину,
Прийму сіромах, бідолах і вдов.
Коса у півниці, дівчи́на на волі,
Але не дівчи́на, а баба давно.
Варю в казанку, співаю про своє,
Бо ж долі нещасній чомусь не дано.