Коли зустрічаєш людину
і розумієш: вона тебе доповнить.
Ти хочеш слухати вік, а не годину
про що вона говорить.
Це хтось, саме той, на кому світ клином сходить.
Вона не зрадить, не покине, не обмовить.
Коли ти звикаєш не за місяць, а за день
до того голосу, смішненьких звичок і очей.
Не знаю, як це пояснить, лишень...
Ти чомусь все частіше думаєш про спільну шафу для ваших речей.
І уже не тільки на свій смак вибираєш обої;
купуєш не душ, а ванну, де б поміщались двоє.
Замовляєш не одну, а дві путівки на море;
і береш не один, а два спальники в гори.
Коли з нетерпінням чекаєш вихідних, а ще краще - відпустки.
Коли ти додому повертатися ХОЧЕШ, а не просто мусиш...
Коли вона зберігає від тебе не тільки квіти, але й від них пелюстки
Ти знаєш, це та, яку ти не відпустиш.
