Розказав дід бабі байку,
Про сусідку нашу Райку,
Чув він зранку гучну лайку.
– Є коханець у сусідки,
Тікав бачив біля хвіртки,
Не кажи нікому тільки.
Чоловік застукав вдвох,
Страшний був переполох,
Той із ляку ледь не здох.
Ну, а Райка, мов лисиця,
Так робити не годиться,
Все по хаті метушиться.
– Дай йому кричить щосили,
Щоб геть вуса відлетіли,
Щоб тут ноги не носили.
Вдерся в хату без вагання,
Немов пташка ота рання,
Захотілось вмить кохання.
– Я спросоння не збагнула,
Мовби хвиля навернула,
Про усе святе забула.
Полетіла миттю в рай,
А він клятий самурай,
Ще й на вулиці давай.
Як відкрила свої очі,
Сонце в ніздрі вже лоскоче,
А він дивиться й регоче.
Ти прийшов, дякувати Богу,
Показав йому дорогу,
Вгамував мою тривогу.
Борщ кипить – баба регоче,
Дід розказує охоче,
Кіт вже марцювати хоче.
Ось такий він жартівник,
В піч очима усе блик,
З борщу буде вже шашлик.
– Давай їсти, стара, годі,
Може й ти була у шкоді,
Рогачі стануть в пригоді.
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/593-didova-bajka.html
