Якщо я за щось і не люблю твої приїзди,
то це тільки за те, що щоразу ти змушена повертатися знову.
Мабуть, усю правду про нас знають тільки самотні під'їзди
вони чули якщо не кожну, то кожну другу нашу розмову.
Знаєш, так важко було вчитись жити самій
і уже не можна було зідзвонюватись щодня після 3-го уроку.
Так важко, знаєш, тримати все в собі одній...
А щоб розказати - чекаємо то літа, то Нового року.
Я завжди прошу тебе сфотографуватись "На пам'ять",
а ти смієшся, іноді злишся й говориш: "Ну ж багато вже є! Навіщо?!"
Просто знаєш, роки наші птахом швидким пролітають...
А пам'ять фотографій закарбовується в нас. Навіки.