Я грішна, тому що умію кохати.
Слабка, бо не вмію знести самоти.
Мене Бог, як помру, з Раю кине за грати
У пекельні страждання попелу і смоли.
Я варитимусь в лаві, за те що любила,
Що хотіла убити себе і Його.
Мою кров Цербер висмокче, вирве мні крила -
Компаньйонів страшного пороку мого.
Я хотіла за янголів вище літати,
Його душу тендітну спасти від людей,
Від очей, злих очей, як дитя захищати.
І від рук, їхніх рук, що так прагнуть смертей.
І у пеклі нарешті я зрОблюся сильною дуже,
Бо триматиму гріх вічність всю на плечах.
І на муки диявола, – вірите? – буде байдуже,
Він же серця від віку не мав. Ось що є справжній жах.
Не покаюся я, і ніколи не буде благання.
І прощення у Бога нізащо не стану просити.
Я спокутую гріх свій, я винесу всі катування.
Бо кохати – це дар. А за нього потрібно платити.
10 червня 2013