Люба Монтег!
Ось уже з роки я один з останніх,опальних земних піїтів,блукаю по небесних нетрях,не маючи,проте ані найменшої надії повернутися До Дому...Горні пустелі,навіть зоряні не ніколи не стануть рідними для того хто народився і виріс на землі -серед людей,хто звик відчувати під ногами твердь,а над головою вись...а тут ти мовби висиш у просторі,наче підвішений Кимось на небесних ліанах-ефемерний,невидимий,безтілесний...
Атлант втомився і більш не тримає небесне склепіння...Воно падає на мене всією своєю важкістю,прагнучи розчахнути надвоє.Небо.Куди не глянь суцільне небо.Ніколи не думав що воно може втомити.Болить голова і постійно нудить...Це щось на кшталт місцевої морської хвороби.Не лише у мене,а й у багатьох наших.Пропонують написати покаянну,а повернувшись на землю публічно відректися від своїх рукописів І забути в подальшому і про поезію і про живопис та інші крамоли з Чорних списків.Прости я не хочу.Не можу вертатися до тебе зганьбленим.Цілую.Люблю тебе й живу тобою,чи то пак животію.(Просто по іншому тутешнє існування назвати важко).
***
Ти ж знаєш що новітні Гермеси швидкістю не відрізняються,тому ще не відправивши попередній лист вже пишу тобі наступний,оскільки це тепер єдиноможливий спосіб нашого конекту.
День тут триває мов тиждень,тиждень,мов місяць,а місяць мов сон....
(Ти пам*ятаєш як я читав тобі Кальдерона напам*ять і вголос,хоча ти більше любила Шекспіра,він і нині на Землі заборонений?)
Тішить одне,одне що листи ізгоїв не проходять ідеологічних чисток,а то якби можні мали змогу нас би узагалі вислали за межі Галактики ,або топтати ряст десь на Марсових полях.Спасибі прокураторам за цю милість до заблукалих душ,за торжество лібералізму і демократії.
А взагалі "молодці"хлопаки,швидко закріпились,всюди розставили своїх,перетворили суди цивільні на трибунали військові,щоб тримати все під контролем чи то пак під прицілом,що в суті своїй одне і теж.
З такими темпами і слово "люблю"скоро стане ідеологічно непевним(про почуття я взагалі мовчу).
Як ти?Як наші?Як мама і бабуся?Як батько?
Обіймаю всіх.Поцілуй від мене дітей.Люблю і чекаю від тебе звісток.
****
А наша місцева богема тим часом процвітає.Містер Джеймсон(ти пом*ятаєш цього старезного доброокого сивобородого дідугана?)музикує ,каже що хоче написати свою кращу і останню,як він стверджує, ораторію «Путь»,Арчі ж і далі творить,свої реально магічні чи радше,магічно реальні полотна,Емерсон і досі шукає ідеальні пропорції для своєї Галатеї,а решта займається хто чим…
Я ж з того часу як ми прибули сюди не брав,ані олівця,ані пензля в руки,не пишеться-видається ніби Душа це лист намертво запечатаний сургучем відкрити той лист здатен лише Господь.
Ніколи не думав,що маючи під ногами зорі,мовчатиму як риба, не зможу і двох рядків докупи скласти.
Відомий живописець,славетний поет,який потім виріс в особливо ненебезпечного державного злочинця!Яка олжа! Раб-без*язикий,німий паяц.
Як же довго ідуть сюди листи з дому!Як довго!
***
Ти пишеш,що,нарешті, отримала мої листи...Це тішить,як і те,що вдома все в порядку...(наскільки взагалі це можливо у тому гадюшнику котрим тепер стала Земля...)ти пишеш що тобі боляче і важко читати мої листи,що ти щоденно плачеш і молишся за мою бунташну душу(Хто КРІМ тебе це робив би?)Я вдячний тобі,мила,мені болить не менше,ніж тобі,але прошу тебе,не плач,кохана,бо сльози твої солодкі лиш тоді,коли я можу їх втишити,і заспокоїти тебе обіймами чи поцілунком.Проте зараз, на жаль ,я безсилий як новонароджений.Я можу лиш коптити небо тупими бляшанками шатлів,всоте розкурюючи душу на погребальному вогнищі віршів...Ні,солодка,не лякайся,помирати я не збираюсь,просто без тебе темно,байдуже і страшно...Люблю тебе,бережи себе,і думай про хороше...
З тобою в серці...
Чекаю твоїх листів,хоч знаю,що напишу тобі раніше,не дочекавшись відповіді...
З любов*ю Бенджамін Вербич.
****
Все було дуже швидко...За три дні до заслання нас викликали в комендатуру...
Дали день на збори,з тим щоб опісля якомога швидше,відпровадити нас за межі країни...Офіційна причина:асоціальність,цебто органічна несумість з існуючим державним ладом,наявність недопустимого рівня!!!крамоли в головах! Цікаво хто коли і як її виміряв!?
Ти пам*ятаєш ніч мого вигнання?....На відправній станції сплелись у тугий вузол жіночі і дитячі плачі,скупі слова розради серед прощань...Гамір,сльози,крики біль і відчай...І серед усього цього Вавілону,цієї безжальної Мекки людських розставань,я БАЧИВ лише твої очі-дві теплих карих квітки яскравіших за будь який маяк!
****
Самотність чи хтось її колись міряв,
чи хтось колись її знав?
і що вона таке взагалі?
Не маючи жодних підстав і прав
Жити отут на землі:
і чи можна відчути її глибину,
Пізнати таїну любові..
Пройтися у неї по самому дну,
По теплому струмові крові....
Ми зав*яззю спільних на двох імен...
Писали любові величний катрен!
Адже любов це самотність на двох,
Адже любов це самотність і Бог!
І оце я пишу тобі таку нікчемність?Я-котрий колись писав тобі виключно сонети...Напевно перегорів,змізернів,змалів,стоптався...Та й що іншого можна написати тут: сидячи у
цій вакуумній дірі,цій праматері вселенської порожнечі,де немає ні квітів,ні трав,ні людей,за винятком жмені ізгоїв,які після кількох років проведених у цій пустелі,починають тихо ненавидіти одне одного.
Нікого немає,нічого немає навіть мене!
ID:
478513
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.02.2014 11:36:49
© дата внесення змiн: 05.06.2014 20:42:44
автор: Той,що воює з вітряками
Вкажіть причину вашої скарги
|
