Фактично весь мій світ втілився в одній невеликій кімнаті:книги,шафа,ялинка,державний герб і портрет Шевченка.
Така собі сублімація життєвих пріорітетів окремої особистості-маяк персональних цінностей.
Моя кімната –схожа на древній фетиш,тотем чи оберіг,різновид намоленого і вистражданого форпосту.
Якщо вірити в те,що речі,якими ми користуємось,певною мірою рецепціюють наш дух,
то в мене їм навряд чи є чого повчитиcь:я безформний,безколірний,порожній і ніякий…
Хоча…якщо відкинути машкару песимізму і рвонутись назад у часопросторі(ніби колись було інакше?),цікаво скільки твоїх посмішок і сліз можна було б знайти у всіх будинках і кімнатах,де ми з тобою були разом? І не лише під дахом,але й на вулицях….
Зрештою весь світ суцільний коридор,одна велика вітальня,в якій ми приймаємо гостей,самі будучи прийшлими у ньому,і чи є сенс блукати в пітьмі і збирати шматки уже колись розбитого дзеркала?
Жаль і разом з тим велике благо є в тому,що найтривкішим з можливих конвертів є пам*ять,яка нагадує мені те,що попри всі мої намагання(чи то пак зазіхання), корені відчаю не заглушили твоїх квітів,а вони,натомість зробили мене іншим:сподіваюсь ліпшим!
Є над чим задуматись 
а й справді деколи так хочеться бути наодинці з самим собою,читати книги за чашкою кави і не думати про буденне 
дяякую,заходьте ще
