РОЗМОВА З ПОРТРЕТОМ ШЕВЧЕНКА
Життя гартує знову береги.
Буденні ритми змінюють роки,
А я, Тарасе, згадую думки,
Що правдою вростають у віки.
Блукає Україна без доріг,
Роздрібнена, розхристана, в крові.
Якби ти тільки подивитись міг,
То ти б сказав: «Єднайтеся, брати!».
В руках тримаю твій портрет, Тарасе.
З тобою розмовляю,як з живим.
Ми бачимо тебе у нашім часі
Таким же справедливим і палким.
Відкрий, Тарасе, на хвилину очі
І словом онови надію знов.
Палає Київ цілі дні і ночі
І тоне в силуетах коругов .
Та знаю я: завжди отак не буде.
Розмова наша – Божа благодать.
Обдурені впадуть в обійми люди,
Оновиться земля і згине чорна рать