Мені не потрібна лише ти... - сказав він і її серце стиснулось до болю...
Мені потрібна ти, з купою проблем, з купою тарганів в голові,
з купою життєвих ситуацій, приємних та не дуже...
Мені порібен кожен день і кожна ніч поруч з тобою.
Я хочу бачити зранку твою посмішку, сонний погляд та розкуйовджене волосся...
Я хочу чути твій голос, такий солодкий та терпкий..
Я хочу йти поруч з тобою, коли буде зовсім тяжко й тримати за руку, підтримуючи і захищаючи твою маленьку душу як тільки зможу..
Я хочу бачити наших дітей, ростити та любити їх.
Я хочу бачити, як ти будеш засмучуватись, що у тебе з'явились перші зморшки, я хочу цілувати їх та заспокоювати тебе.
Хочу бачити, як ти бігаєш по квартирі у пошуках окулярів, які знаходяться у тебе на голові...
Хочу бачити, як ти сердишся на себе за свою незграбність та вкотре переодягаєш одягнений навиворіт светр.
Хочу мити посуд після вечері та заправляти підковдру, бо ти жах як не любиш цього робити...
Хочу бачити щастя в твоїх очах, коли дарую тобі оберемок польових ромашок,
Хочу куштувати твої кулінарні експерименти та хвалити тебе завжди. навіть якщо щось і не вийшло.
Хочу бачити в твоїх очах "кохаю" та "дякую за щастя"...
Я просто хочу подарувати його тобі, якщо тобі це потрібно..
Я хочу перерахувати всі родимки та веснянки на твоєму тілі,
Хочу вдихати аромат твого волосся та цілувати твої солодкі губи...
Я хочу зустріти з тобою старість та чути твоє буркотіння і розуміти, що так, я не дарма прожив життя, я кохав і кохаю цю жінку.
І я дякую Богу за щастя бути поруч з тобою, дякую за те, що можу стояти тут, поруч з тобою і цілувати твої руки і знати, що я не дарма чекав...ти моє щастя, ти - моя доля...
Епілог
Ми часто гадаємо, що справжнє кохання буває лише раз на міліон і не всі заслуговують на те, щоб зустріти свою людину й бути щасливим з нею до скону літ. Це не так, ви недооцінюєте себе, кожен заслуговує на щастя, кожен може зустріти "своє", своє щастя і свою долю. Так, це може бути не так швидко як хочеться, але головне чекати, я повторюсь у своїх висказуваннях, але віра, саме вона допомагає й підтримує нас, коли здається що все втрачено. Головне не зірватись і не скоїти помилку, і не прийняти за свою зовсім не ту людину...Оптимістка? Можливо. Ідеалістка? Є Таке. Але я вірю, я вірю в святість почуття, в те, що не можна розпилюватись і віддавати своє тіло й душу не гідній людині. Якщо людина пішла - прекрасно, значить не моє, значть місце для моєї вільне. Розчаровуватись ми будемо завжди, життя - це не бочка меду, це скоріше тяжкий тернистий шлях з проблесками світла. Завжди буде чергування хорошого та поганого, ми спіткаємось, падаємо, але встаємо та продовжуємо йти. І недопустимо здаватись, бо завжди знайдуться ті, хто буде смакувати твоєю невдачею. У цьому світі ти один, а кохання, воно допомагає жити. Воно прийде, варто чекати. Час винагороджує зповна, вже в цьому я впевнена. І не варто споглядати уламки почуттів, що пішли, не варто жити в розвалинах кохання, що згоріло. Час ніколи не стоїть на місці, навколо нас прекрасний світ і ще скільки емоцій на вражень можуть бути, варто протягнути руку та витягнути себе, як той мюнхаузен, з болота, в якому ми любимо тонути та жаліти себе. Варто починати жити...
ID:
475423
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.01.2014 21:07:47
© дата внесення змiн: 27.01.2014 21:07:47
автор: Annaleto
Вкажіть причину вашої скарги
|
