Через поле, засіяне житом, тягнулася довгою змійкою ґрунтова дорога до містечка. Стояла тепла суха серпнева погода. Вітер коливав колоски з налитими спілими зернами. Край дороги ріс спориш, а трохи далі – різні бур'яни. Багато рослин уже відцвіло, і в насінневих коробочках виросли та достигли маленькі зернятка.
Ось у одної рослинки найстарше зернятко так виросло, що репнула тонка оболонка коробочки. Зернятко через щілинку виглянуло на волю, а там така краса: різнобарвні квіти, золотисті жита, блакитне небо, яскраве сонце, білесенькі хмарки, свіже повітря! Йому так було незвично і цікаво, що висунувшись з коробочки, ненароком випало з неї на землю. А тут – привілля! Зернятко швидко змішалося з піщинками і подалося з ними бавитися за вітром.
Так у розвагах швидко минув час, стало холодніше, зривався холодний вітер з дощем. Вітер підхопив зернинку і поніс, поніс кудись далеко в невідомі місця. Зернинка досхочу політала в повітрі і, коли вітер ущух, приземлилася у вологому від дощів ґрунті.
Незабаром її прикрило опалим сухим листом, вона зігрілася в своїй новій хатинці і заснула.
Зверху на листя ліг товстий сніжний покров, зернинці було тепло і затишно. Там вона відпочивала аж до весни, поки не відчула якогось збадьорливого тепла. А як відкрила очі, то побачила чарівне сяюче світло. То ясно світило і пригрівало весняне сонечко.
Сніг танув і напував зернинку живильною вологою. Зернинка після довгого перепочинку спрагло і жадібно пила цю вологу і стала збільшуватися, набубнявіла; поверхнева шкірочка розтягнулася і лопнула. А в тому місці, де був розрив, показався малесенький тендітний кволий росточок. Це починалося нове життя.
Росточок сміливо і наполегливо пробивав собі шлях до сонця, чіплявся вусиками-корінчиками за землю і... почав зеленіти. А зернинка... зернинка віддавала йому всю свою силу, все надбання, щоб він виріс високим, красивим, як колись була та рослинка, на якій вона жила, кохалася і звідки пішла шукати пригод.
21.06.2012 р.
