ДОБРОЧИННІСТЬ ЯК ВИЯВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЛЮБОВІ У СВІТЛІ ЕНЦИКЛІК ПАПИ БЕНЕДИКТА XVI
Caritas in Veritate, Deus Caritas Est, Spe Salvi
Дипломна робота
Студент: Андрій Дацків
Науковий керівник: Роман Завійський
доктор богослов’я
Львів 2013
Зміст
Зміст………………………………………………………………………………………...…2
Вступ…………………………………………………………………………………………..3
Розділ І До питання історії християнської доброчинності ……………………...….....5
1.1 Біблійно-патристичні підвалини доброчинності ...…………………………… 5
1.2 Основні напрямні доброчинності у соціальній доктрині Католицької Церкви …………………………………………………………………………………… 10
Розділ ІІ Погляд Бенедикта XVI на доброчинність ..........................………………….15
2.1 Суть християнської доброчинності …………………….……....………….…..15
2.1.1 Віра і надія ………………………….………..………….………………...16
2.1.2 Любов ………………………………………………………..…………….20
2.1.3 Жертва …………………….………………….….…..…………..………...23
2.2 Практичний вимір доброчинності ……..……………………….…….………. 24
2.2.1 Приватна доброчинність та волонтерська діяльність …..……….……...25
2.2.2 Доброчинність у сфері економіки підприємств ..……….………………27
2.2.3 Доброчинність на державному та міждержавному рівнях ..…………...29
Розділ ІІІ Здійснення доброчинства в українському контексті .................................34
3.1 Специфіка доброчинності в Україні .……………………………………..…...35
3.2 Застосування постулатів енциклік в Україні ……….………………....……...38
Висновки………………………………………………………………………...…….……46
Список використаної літератури………………………………………………………..47
ВСТУП
За «Світовим рейтингом благодійності» станом на 2011 рік Україна посідає 105-те місце серед усіх країн світу . Низький рівень приватної доброчинності відображає негативну ситуації виявлення доброчинності у всіх сферах суспільних відносин українського суспільства. Існує нагальна потреба у перебудові свідомості щодо ставлення до доброчинності. Від зросту доброчинності у суспільстві залежить не тільки інтегральний розвиток особистості, а й формування справедливого соціального ладу в цілому.
Дане дослідження, виходячи із соціальної доктрини Церкви представленої Бенедиктом XVI у енцикліках, ставить за мету відповісти на питання. Що таке християнська доброчинність та з чого вона випливає? В чому полягає християнська доброчинність у сучасних суспільних та економічних стосунках? Які, судячи з думок Бенедикта XVI, найбільш раціональні та необхідні вияви доброчинності в Україні?
Ми свідомі того, що праця не претендує на вичерпний аналіз тематики доброчинності, але все ж вона спроможна дати глибше розуміння важливості християнської доброчинності та визначити пріоритетне спрямування цієї доброчинності у політичному, економічному житті українського суспільства.
Виходячи із сформованих завдань дана праця складається із трьох розділів. У першому розділі «До питання християнської благочинності» ми розглянемо тему доброчинності крізь призму Церковної Традиції. На основі новозавітніх апостольських послань проаналізуємо доброчинність у перших християнських спільнотах. Також відстежимо поступ думок у документах сучасної соціальної доктрини Церкви.
У другому розділі простежимо витоки доброчинності із джерел християнської релігії. Зосередимо увагу на найбільш значимих думках Папи Бенедикта XVI щодо даної тематики. У даному розділі ми намагатимемося довести, що доброчинна діяльність є обов’язковою умовою для створення справедливого соціального ладу. Розглянемо деякі практичні рекомендації Понтифіка щодо ведення політики та економіки. Простежимо яким чином морально-етичні принципи сприяють розвитку економіки.
У третьому розділі, з урахуванням рекомендацій Бенедикта XVI, ми спробуємо сконцентруватися на тій доброчинності яка здатна принести максимально багато користі для розвитку українського суспільства.
З метою заглиблення у дану тематику, ми провели критичний аналіз основних джерел даної роботи – усі трьох найновіших енциклік Бенедикта XVI «Caritas in Veritate», «Deus Caritas Est», «Spe Salvi» та коментарів на дані енцикліки відомих авторів-богословів Amato A., Russo G., Toso. M., Brambilla. G., Zamagni. V., Campiglio. L., Viola F.
РОЗДІЛ 1
ДО ПИТАННЯ ІСТОРІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБРОЧИННОСТІ
Думка Церкви щодо доброчинності базується на Євангелії та церковній Традиції. Християнська доброчинність – як акт милосердя чи любов у дії, основується на заповіді любові Ісуса Христа та віднаходить своє унікальне вираження протягом усієї історії.
Папа Бенедикт XVI , розглядаючи особливості виявлення доброчинності в наш час , часто звертається до багатовікового досвіду християнської спільноти, особливо початків практики милосердя у ранній Церкві.
1.1. Біблійно-патристичні підвалини доброчинності
Папа Бенедикт XVI , репрезентуючи доброчинність , вказує на її основу в Об’явленні та Традиції Церкви.
Церковне вчення черпає своє натхнення ще у Старому Завіті. Найбільшими гріхами , якими дорікав Господь Ізраїлю , були не гріхи побутові, а гріхи суспільної несправедливості, такі як брак милосердя до вдови, сироти, убогого, прибульця .
Старозавітна мораль визначила доброчинність як першу і невідкладну справу: «... до бідного ти будь поблажливий і милостинею йому не барися; заради заповіді допоможи бідному і в нужді його не відпускай його ні з чим...» (Сир. 29:11-15). До того ж благодійнику було обіцяно прощення гріхів: «... спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних й продовжиться твій спокій-благополуччя» (Дан. 4:24).
Із приходом Спасителя відкрився значно більший сенс доброчинства. Христос руйнує стереотипи і в суті своїх проповідей ставить служіння іншим на перше місце. На прикладі милосердного самарянина Він представляє потребуючого як рідну та близьку нам людину. Обмиваючи ноги своїм учням , Ісус Христос дає приклад взаємної любові у служінні.
Христос ілюструє, яким повинна бути справжня доброчинність на прикладі убогої вдови, яка «з убозтва свого поклала весь свій прожиток» (Лк. 21:4). Ісус дає прямі рекомендації, як чинити добрі справи:
Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих вчинків перед людьми , які бачили вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі. Отож , коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істину кажу вам: вони вже мають свою винагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай не знає твоя ліва рука, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6:1-4).
Життя перших християн є великим прикладом співчутливої єдності між людьми. Відчувати спільність з іншою людиною, ділитися з нею, піклуватися про її достаток було однією із основних ознак послідовників Христа. «Громада вірних мала одне серце і одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. Тому ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою» (Дії. 4:32, 34-35).
Папа Бенедикт XVI звертає увагу на те, що ще в часи ранньої Церкви апостоли розбудовували цілу структуру для виконання обов’язків дияконії. Диякони і дияконеси здійснювали опіку над бідними і потребуючими . «Служіння при столах» здійснювалися як практичні, побутові справи милосердя аби виконати заповіді любові до ближнього .
Апостол Павло, говорячи про пожертву, дає за взір самого Спасителя «ви знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви Його вбожеством розбагатіли» (II Кор. 8:9). Апостол свідчив милосердя своєю доброчинною діяльністю, організованими збірками для вбогих, прощаючись із громадою християн у Ефесі закликає, що «у всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним» (Дії. 20:35).
Християни своїми благочинними справами свідчили Христа, Бога, головною ознакою Якого є любов . Тому не дивно, що Церква не мислиться без справ милосердя і раз по раз повторює, що більше щастя давати аніж брати . Звідси й походить імператив Христової спільноти: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі ,й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому» (І Ів. 3:17).
Папа Бенедикт XVI зазначає, що любов до людини є чіткою вимогою. Свої слова Понтифік підсилює цитатою Святого Письма: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить» (1 Йо 4.20) .
Практика доброчинності із самих початків стала основною та невід’ємною частиною діяльністю Христової Церкви. Благочинність була «милосердною любов’ю до вдів і сиріт, до в’язнів і хворих, до всіх слабких і потребуючих, стала такою ж обов’язковою, як і здійснення Тайн і проповідь Євангелія» .
Люди, вражені прикладом абсолютно іншого способу життя, ставали членами християнських спільнот і наслідували Христа . Жити милосердним життям їх спонукало знання про те, що Христос «…умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес» (ІІ Кор. 5:15) .
За словами Апостола Павла, доброчинність є Божою справою, а той, хто її чинить, отримає винагороду. Для здійснення благочинності не потрібно робити чогось надто особливого: «Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (II Кор. 9:7). З доброчинності виникає радість та вдячність за блага, якими обдаровує Бог.
Досвід Церкви вчить, що християнин повинен відчувати спільність з іншими людьми, бути відповідальним за них, співпереживати з потребуючими, як каже ап. Павло: «Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки ви самі в тілі» (До Євр. 13:3) .
Євангелія є свідченням любові Ісуса до убогих. Убогі перші названі блаженними (Мт. 5:3). Зокрема у притчі про Лазаря Ісус каже, що убогі є першими мешканцями Божого Царства. Навернення, в свою чергу, полягає в тому, щоб поділитися з бідними і скривдженими, повертати несправедливо награбоване (Лк. 19:1-10). Тільки таким чином Закхей може прийняти до своєї хати того, хто є його спасінням. Вибранці Ісуса є бідними або переходять дуже болючий процес зречення багатства (Мт. 19,21).
Пізніше Отці Церкви розвивали думку про доброчинність, тим самим доповнювали Традицію Церкви. Папа Бенедикт XVI нагадує, що Ігнатій Антіохійський називає Римську Церкву «першою у милосерді» . Хто прив’язує себе до багатства, той ніколи не відкриє себе для скарбу бути учнем Ісуса Христа. Тому, як сказав Амврозій Медіолянський ,«бідні є золотом Христа» .
Ранньохристиянський історик Тертуліан описує, що язичники були вражені від доброчинної діяльності ранньої Церкви. Церква осягнула своєрідного соціального успіху, дала приклад для наслідування. Багато хто захотів випередити християн у милосерді .
Доброчинність у Церкві розвивається і надалі. У середині IV ст. у Єгипті в кожному монастирі встановлюються інституції, відповідальні за роботу служіння милосердя . Розвивається юридично оформлена структура, якій місцева влада передає частину врожаю для наступного розподілу між потребуючими .
Святий диякон Лаврентій, як відповідальна особа за роботу з римськими злидарями, після арешту Папи, щоб вберегти матеріальні ресурси від влади, роздав вбогим все що можна було, і опісля представив владі злидарів як істинний скарб Церкви . Не дивно, що зростання доброчинності в світі і по сьогодні є заслугою християн .
Знаково, що у Католицькій Церкві в чині єпископської хіротонії до сьогодні безпосередньо перед актом рукоположення кандидат обіцяє в ім’я Господнє бути щедрим і милосердним до бідних, до ти, хто потребує співчуття і підтримки . Церковна спільнота бере на себе відповідальність робити все для служіння потребуючому, навіть якщо він не належить до Христової Церкви .
«З плином часу і розвитком Церкви практика милосердя утвердилася як одна із основних форм її діяльності поряд зі здійсненням Тайн і проповіддю Слова: милосердна любов до вдів і сиріт, до в’язнів і хворих, до всіх слабких і потребуючих стала такою ж обов’язковою, як і здійснення Тайн і проповідь Євангелія» .
Доброчинна діяльність Церкви під натхненням Святого Духа виражає любов, яка завжди прагне цілісного, інтегрального добра людини, тобто добра у всіх сферах її життя і діяльності у тому числі в потребах матеріальних. Акт милостині в любові стає актом євангелізації, видимим знаком Божого Слова .
Доброчинність покликана мати вищу суть зустрічі з Христом. Людство надіється, що в результаті такої діяльності почути блаженні слова: «Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25. 34-36).
1.2. Основні напрямні доброчинності у документах соціальної доктрини Католицької Церкви
Практика доброчинності має своє широке застосування на всіх рівнях соціальних стосунків між людьми. Доброчинна постава, в основі якої лежить безкорисливість, праця для загального блага та милосердя, віднаходить себе у політично-економічних стосунках.
Соціальна доктрина Католицької Церкви у найбільшій мірі представлена енцикліками. Енцикліки, як головні папські документи, виражають думку Церкви стосовно найважливіших соціально-політичних питань . Маючи на меті захистити людину від несправедливості, допомогти потребуючим, сприяти розвитку особистості – соціальна доктрина виражає благочинність у її багатоманітних проявах складних суспільно- економічних стосунків.
Першим папським документом, який пропонує загальний огляд соціальних проблем стала енцикліка Лева XIII Rerum Novarum (1981). У ній Лев XIII застерігає від жорстокої економічної конкуренції та безсердечного ставлення до працівників. Він пише, що «ніхто не має права тримати свої достатки виключно для себе, коли іншим бракує найнеобхіднішого» . Папа акцентує на праві на приватну власність. Дає практичні рекомендації, заохочуючи створювати асоціації робітників для захисту своїх прав .
Сорок років після Rerum Novarum Пій ΧΙ видав енцикліку Quadragessimo Anno (1931), у якій намагався дати відповідь на нові проблеми епохи: безробіття, приватної власності, економічної концентрації, автократичного зловживання владою. Пій ΧΙ говорить за важливість соціальної етики у всіх аспектах соціального життя .
В енцикліці Μater et Magistra (1961) Папа Йоан ΧΧΙΙΙ пише про значення справедливого розподілу благ . Понтифік зосереджується на соціальних зобов’язаннях у формі більшої солідарності та взаємної відповідальності, а також порушує тему зростаючої ролі жінок у суспільстві . Розглядає точки напруження між сільським та індустріальним розвитком, між демографічним приростом населення та ресурсами, потребою національної незалежності та міжнародної єдності .
Іван XXIII в своїй енцикліці Pacem in Terris (1963), обширно подаючи християнську інтерпретацію людських прав, прилюдно визнав фундаментальне значення Загальної Декларації Прав Людини .
Енцикліка Populorum Progression (1967), написана Павлом VI, наголошує на моральному аспекті поведінки людини в час індустріальних та технологічних перетворень. Головною думкою папського документу є те, що економічний зріст сам по собі не є вистачальним. А причиною бідності є недостатній моральний розвиток тих, які можуть нести відповідальність у вирішенні соціальних проблем . Справжній розвиток людства - це поєднання водночас прогресу в економічній, культурній та духовній сферах .
Двадцять років після Populorum Progression Іван-Павло II у енцикліці Sollicitudo rei Socialis (1987) розвиває думку важливості духовного та культурного розвитку як невід’ємної складової у боротьбі проти бідності . Понтифік пише, що тільки у світлі Євангелії людство зможе позбутися споживацької ментальності, ідеології, духа капітуляції перед стражданнями і убогістю мас. Іван-Павло II запевняє, що універсальна солідарність, як ревна активізація служіння добру цілої людської родини, є правдивим ключем до справжнього розвитку індивіда . З принципу солідарності випливає принцип субсидіарності, який означає непорушність права особи чи спільноти на місцях на власний розвиток і виконання своїх властивих завдань .
Енцикліка Івана-Павла ΙΙ Laborem Exercens, яка побачила світ 1981 року, дає моральну оцінку капіталу, який несправедливий і скупий до працівників, робітників емігрантів та неповносправних . Надається велике значення праці, «завдяки якій працівник здійснює себе як людина, стаючи «ще більшою людиною»» .
Енцикліка Centesimus Annus (1991) була написана до сотої річниці написання енцикліки Rerum Novarum. Іван-Павло ΙΙ, розглядаючи наслідки східноєвропейського соціалізму, захищає право автономії економічних суб’єктів. Розглядає творчу ініціативу та підприємництво як варіанти вирішення проблеми соціальної нерівності. Понтифік, представляючи думку Церкви, розглядає приватну власність не в сенсі абсолютного свавільного володіння, а можливість піклуватися частиною загального блага .
Соціальна доктрина, будучи покликаною відповідати на нові виклики, має потребу у постійному оновленні. Окрім цього, тема енцикліки задає курс розвитку Католицької Церкви.
Папа Бенедикт XVI доповнює соціальне вчення аналізом, на його думку, найактуальнішої теми любові та милосердя.
Перша енцикліка Бенедикта XVI Deus Caritas est побачила світ у 2005 році і проголосила любов і милосердя суттю християнської віри. Одвічною Любов’ю є Бог об’явлений в Ісусі Христі . У цьому документі Папа звертає увагу на необхідність кожного виділити належне місце для віри. Публікацією цієї енцикліки Католицька Церква на сучасному етапі свого розвитку отримала новий теологічний аргумент, який в умовах постмодерної культури закликає служити ближньому .
У енцикліці Spe Salvi (2007) Бенедикт XVI застерігає від нових форм матеріалізму. Понтифік запевняє, що навіть ідеальні економічні структури не відмінять людської свободи, яка щоденно здобувається у внутрішніх надрах духовності кожної людини. Руйнуючий егоїзм, що замикає особу саму в собі, повинен бути подоланим надією на Воскреслого Ісуса Христа. Понтифік вважає, що без перспективи вічного неможливий гармонійний розвиток людства.
Третя енцикліка Caritas in Veritate (2009) містить короткий опис думок авторів попередніх енциклік. У своїй останній енцикліці Бенедикт XVI пояснює, що любов повинна бути розумною, має передбачати справедливість, розуміння істинного стану справ та виконання обов’язку перед суспільством .
Папа вказує на релятивізм як джерело деградації особи і закликає до принциповості та традиційних основ соціальної етики . В той же час Папа намагається дати відповідь на нові загрози збіднінню особистості та найсучасніші небезпеки її розвитку: прагнення швидкого прибутку, ігнорування обов’язку, зріст мобільності мігрантів, дисгармонія прогресу техніки і моралі, відставання біоетики, потреби реформування ООН.
Папа Бенедикт XVI вважає, що ситуацію на краще здатні змінити особистості, які у своїй свобідній волі приймають рішення чинити добро. Понтифік пише, що «для вирішення соціальних проблем нам найбільше потрібні люди доброї волі, відкриті на взаємне дарування» .
РОЗДІЛ 2
ПОГЛЯД БЕНЕДИКТА XVI НА ДОБРОЧИННІСТЬ
У першому підрозділі ми визначимо, що є християнською доброчинністю та чим вона характеризується. У другому ми розглянемо сучасну практику доброчинності у суспільно-економічних відносинах.
Папа Бенедикт XVI сконцентровується на найбільш необхідних виявах доброчинності в наш час. Тому у другій частині цього розділу доброчинність розглядатиметься, зокрема, в значенні соціального милосердя, що під собою розумітиме «сприяння справедливій організації суспільства, діяльність у різноманітній економічній, соціальній, законодавчій, адміністративній і культурній діяльності, органічно та інституційно призначеній сприяти загальному добру» .
Доброчинність для загального добра суспільства Папа Бенедикт XVI називає «соціальним милосердям» . Цей термін був використаний ще Папою Павлом VI і відповідав терміну «дружба та братерство» вживаним Левом XIII та терміну Пія XI «солідарність», коли йшла мова про доброчинність у різноманітних інституціях .
Аби сконцентруватися на питомих виявах та ознаках «доброчинності», ми залишимо цей термін для подальшого вжитку.
2.1. Суть християнської доброчинності
«Любити когось – це значить бажати йому добра і докладати для цього зусилля» . Відповівши на питання «Що є християнською доброчинністю?», легше зрозуміти суть християнства як такого. Доброчинність, як практичний вияв любові, лежить в основі практичного життя християнина .
Папа Бенедикт XVI виводить поняття християнської доброчинності з любові, віри та прикладу жертви Ісуса Христа. Відтак представляє християнську доброчинність як жертвенну любов, що витікає з віри . Знаково, що під доброчинністю Папа розуміє не тільки здійснення матеріального забезпечення потребуючих і знедолених, а і турботу, яка проявляється і в сфері духовної підтримки .
2.1.1. Віра і надія
Здійсненню доброчинності передує глибинна віра у доброчинного щодо людини Бога. Віруючий християнин знає, що кожна людина будучи створеною на образ і подобу Божу варта шанобливого ставлення щодо неї.
Доброчинність основується на християнських чеснотах віри, надії, любові та жертві Ісуса Христа заради всіх людей . Віра у прийдешній Страшний Суд, надія на Царство Небесне спонукають до відповідального життя. Без бачення сенсу в доброчинній діяльності, вона не була б здійсненою. І навпаки, доброчинність пробуджує та розвиває віру . Віра в те, що всемогутній Бог дбає про нас, надихає проявляти лагідність та жаль до іншого .
Оцінка життя християнина дається за критерієм нашого відношення до потребуючих. Відтак турбота про бідного несе сотеріологічний, спасенний характер . Папа Бенедикт XVI вважає, образ Страшного Суду нагадує про обов’язки, закликає людину до відповідальності . Понтифік надає відповідальності великого значення, адже саме вона допомагає впорядкувати життя та сконцентруватися на своєму покликанні . Для християнина питання Царства Небесного залежить від того, чи зможе він по-справжньому поділитися з ближнім. Вкусивши самому «духа бідності», стати менш прив’язаним до матеріальних речей .
Папа Бенедикт розглядає Страшний Суд у позитивному контексті. У ньому Понтифік вбачає мотивацію прислужитися потребуючим. Оскільки кожен буде судимий по тому, що він зробив для свого ближнього, Папа Бенедикт XVI говорить про бідних як про «надію нашого спасіння» .
Здійснення добрих справ витікає із підсвідомого бажання творити Царство Небесне на землі. Надіятися на кращий світ - це вийти за рамки скороминучого і смертного світу. Бенедикт називає віру «ключем до спасіння» . Окрім того, Понтифік пише про суспільний характер надії. Вважає, що ««відкуплення» виявляється саме возз’єднанням, в якому ми знову стаємо єдиними, що відображається у всесвітній общині віруючих» . Лише єдина, спільна з іншими віра у люблячого Бога дарує нам спасіння: «Спасіння завжди розглядається як спільна реальність… це дійсне життя, до якого ми прагнемо завжди прямувати, обов’язково пов’язане з перебуванням в єдності з «народом» і може здійснитися для кожного окремо лише в рамках спільності, званої «ми». Але спершу вона вимагає від нас вийти з темниці власного «я»» .
Кожна людина шукає щасливого, найістотнішого, блаженного життя, якого не торкнеться смерть. Лише будучи вбогим духом, можна звільнитися до «вічно нового занурення у простори буття, що одночасно переповнює нас радістю» . Папа описує вічність як момент у часі, момент гармонії та вищого сенсу. Віддаючи себе, ми наближаємося до вічності, яка є «чимось подібним до вищого моменту втіх, коли всесвіт обіймає нас, а ми обіймаємо всесвіт. Це може бут момент занурення в океан нескінченної любові, в якому час – «перш» і «опісля» більше не існує» .
Папа Бенедикт XVI покликається на святого Августина, який проілюстрував, що наша віра залежить від молитви:
«Він [Августин> називає молитву школою бажання. Людина була створена для великої реальності – для Самого Бога, щоб бути наповненою Ним. Але її серце дуже тісне для подарованої їй великої реальності. Його слід зробити ширшим. Так Бог, відкладаючи Свій дар, розширює наше бажання, за допомогою бажання Він робить ширшим наші душі і, розширюючи їх робить здатними прийняти Його Самого… Посуд, тобто серце, слід спочатку розширити, а потім очистити: звільнити від оцту і його присмаку. Це вимагає праці, заподіяння болю, але лише так можна здійснити те, до чого ми призначені… Молитися – не означає вийти і історії і усамітнитися в особистому куточку власного щастя. Правильна молитва – це процес внутрішнього очищення, що робить нас відкритими для Бога і тим самим відкритими для людей. У молитві людина повинна вчитися того, чого вона дійсно може просити в Бога – що було б гідне Бога. Вона повинна вчитися того, що не можна просити проти інших. Вона повинна вчитися того, що не можна просити про поверхові й вигідні для цієї миті речі – це помилкова дріб’язкова надія, що відводить далеко від Бога людина повинна очистити свої бажання і надії. Вона повинна звільнитися від своєї таємної брехні, якою одурює саму себе» .
У кожному благочинному акті залишається місце на Бога. В такому акті милосердя ми утверджуємо в собі надію на безмежного Господа, любов Якого чекає на нас .
Папа проголошує думку Католицької Церкви, що віра є найкращою основою для життя. Саме християнська доброчинність має свою основу не у матеріальній «субстанції», а у «субстанції» віри . Християнин живе у дійсності віри вже тепер . Він дбає про те, що далеко виходить за рамки матеріального світу, опікуючись про іншого, він піклується про його душу .
«Віра дає життю нову основу, нову підставу, на яку людина може опертися… Ця нова свобода – усвідомлення подарованої нам нової «субстанції» - явила себе не тільки в мучеництві, в якому люди протиставляли себе всесиллю ідеології і політичних інститутів і своєю смертю оновлювали світ. Вона являла себе, перш за все, у великих подвигах самозречення, починаючи з ченців старовини до Франциска Ассижського і людей нашого часу, які в сучасних чернечих інститутах з любові до Христа залишили все, щоб нести людям віру і любов Христа, допомагати тим, хто терпить тілом і душею» .
Віра дає наснаги іти назустріч іншим . Усвідомлення того, що світом керує Бог і все відбувається за Його промислом звільняє від страхів, знімає бар’єри між людьми . Без надії на Бога, людина ніколи не буде по- справжньому задоволена.
Бенедикт XVI розглядає християнську доброчинність як практичний вияв віри у люблячого Бога. Папа вважає, що, віддавши своє життя на хресті, Ісус проявив велику любов до людини. Відтак з’являється велика надія на майбутнє, віра в те, що тепер у своїй любові Господь чекає на нас . Відтепер багато людей відчувають, що «свободою отриманою через зустріч з Богом Ісуса Христа, слід ділитися, її потрібно дарувати іншим людям – якомога більшій кількості людей» .
Доброчинність у цілому світі розбуджує віру в онтологічно вищу дійсність. Змінюється не тільки життя окремої людини, але й життя цілих народів та людства . Папа переконаний, що кожна наша доброчинна справа може змінити чиєсь життя.
«Наші дії не байдужі для Бога, а отже не байдужі для ходу історії… ми можемо відкривати самих себе і світ, щоб у нього входив Бог: Бог істини, любові, блага. Саме це робили Святі, які як «сотрудники Бога» сприяли спасінню світу. Ми можемо звільнити наше життя і світ від отруєнь і забруднень, що руйнують сьогодення і майбутнє. Ми можемо звільнити і зберегти в чистоті джерела творіння і таким чином разом з творінням, яке передує нам як дар, робити те, що відповідає його внутрішнім вимогам і цілям. Це зберігає сенс, навіть якщо зовні ми не досягаємо успіху або здаємося безсилими перед лицем переважаючих ворожих сил. Так наші дії породжують надію для нас і для інших; але одночасно велика надія на обітниці Божі в світлі і похмурі хвилини життя дає нам мужність і направляє наші дії» .
2.1.2. Любов
Доброчинність виникає із фундаментального принципу християнства – любові до Бога та людини . Щоб краще зрозуміти доброчинність потрібно зосередитися на любові як джерелі доброчинності.
Папа Бенедикт XVI намагається означити любов як таку, що прощає . Оскільки наше розуміння справедливості є недосконалим, ми повинні брати приклад з Божого всепрощаючого милосердя . Простити - це дати людині більше ніж вона, на перший погляд, заслуговує. Така постава є справедливою в очах Бога .
Кожна людина, будучи не достатньою сама в собі, потребує милості. Папа пише, що «незалежно від зовнішньої поведінки іншої людини, - вона внутрішньо очікує жесту любові, жесту уваги, що їх я даю їй не через посередництво організацій, створених для цього, приймаючи їх, можливо, [лише> як політичну необхідність» .
З вище сказаного випливає один важливий аспект любові, що полягає у теплому погляді на людину «очима Христа» . Такий погляд перевищує всяку справедливість . Бачення доброчинності як поля для безкорисливої любові, наче помножує дійсність з незлічимими можливостями для людини .
Творити благо чинність - це поширювати любов, яку спочатку потрібно прийняти . У спілкуванні з Богом і людьми ми вчимося приймати любов аби згодом ділитися нею з іншими. Тільки так наша доброчинність буде радісною для нас та інших, а не такою, яка жадає взамін. Папа Бенедикт XVI зосереджується на необхідності віри при здійсненні доброчинності. Віра дозволяє побачити в іншій людині щось більше .
«Якщо в моєму житті відсутній контакт з Богом, я завжди бачитиму в іншій людині лише іншу людину, і мені ніколи не вдасться впізнати в ній Боже обличчя. Якщо ж навпаки, в моєму житті я нехтую ближнім, бажаючи лише бути «вартісним» перед Богом і сповнити мої «релігійні обов’язки», тоді мої відносини з Богом «всихатимуться». Тоді ці відносини хоч і будуть «правильними», але позбавленими любові. Лише моя готовність іти на зустріч ближньому і свідчити йому любов роблять мене відкритими також і перед Богом. Лише служіння ближньому відкриє мої очі на те, що Бог робить для мене і як сильно Він мене любить» .
У духовному досвіді християнина відкривається окрема дійсність любові об’явленої у втіленні Ісуса Христа. У Воплоченні, Смерті та Воскресінні Спасителя християнин приймає Боже милосердя .
Любов визначає вільну та виникаючу з людської природи радикальну реалізацію людини як бажаного і покликаного Богом створіння . Творячи діла любові особистість реалізовує свою природу.
Доброчинність передбачає перебування із потребуючим, бути з ним на одному рівні. Потребуючий є цінним даром, благословенням, завдяки якому ми можемо прислужитися Господу . «Любов визначається у подвійному сенсі: в сенсі ексклюзивного характеру – «лише ця особа» - і в сенсі «назавжди»» .
При прояві любові необхідно розуміти, що ближній є іншим, а отже є незнаним феноменом, зі своєрідною часом прихованою внутрішньою красою . Тому милосердя не прагне заволодіти свободою іншого, воно намагається його зрозуміти .
Без любові доброчинність стане марнославством та принижуватиме гідність потребуючого . Бенедикт XVI пише, що «любити - це дозволити світлу Господа увійти в світ» . Проявляючи жертовність людина відкриває себе і Бога .
Любов зростає через любов. Здійснюючи доброчинність, ми повинні дарувати насамперед милосердя. Коли хтось переживає велику любов, це і є момент «відкуплення», що надає сенсу його життю та додає упевненості у Бозі . Доброчинністю робимо внесок у те, що світ став трохи світлішим і людянішим, відкриваючи тим самим двері у надію на світле майбутнє .
Любов є дієвою і практичною. Особа, яка любить, всеціло турбується про іншого, не залишається байдужою до жодного виміру життя ближнього. Євангеліє оповідає, що Ісус, перш ніж вчити народ, помножив хліби, аби нагодувати людей. Він дав їм їсти стільки, що вони повністю наситилися і навіть залишили дванадцять кусків. Тільки після цього Він їм звістив благу вістку .
Особливість християнської доброчинності полягає в тому, що вона тут і тепер, безкоштовно «пропонує не просто матеріальну підтримку, а обнову і турботу про їхні [людські> душі» . Християнська доброчинність вимагає постави безкорисливої любові:
«доброчинність не повинна бути знаряддям явища, яке нині прийнято називати прозелітизмом. Любов є безкоштовна, вона не може бути засобом для досягнення інших цілей… християнська доброчинна діяльність не повинна залежати від партій та ідеологій. Вона не засіб для ідеологічної перебудови світу, не знаряддя світової стратегії, а покликана тут і тепер втілювати любов, якої потребує людина» .
Любов зростає, коли її практично проявляти. Відтак доброчинність є практикою здійснення заклику: «Насамперед дайте велику любов один одному, бо любов силу гріхів покриває!» (І Петр. 4.8).
2.1.3. Жертва
Без жертви не можливий будь-який позитивний розвиток. Доброчинність завжди передбачає момент безкорисливого самовіддання чи дарування.
Жертовність доходить своєї кульмінації у Христовій Смерті. Сам безневинний Господь жертвує себе заради спасіння грішників. Христова жертва установлюється в Пресвятій Євхаристії. Будучи видимою для всіх, Вона щоразу дає силу любові для всіх вірних християн. Євхаристія - це постійна жертва Христа, що помножує любов між людьми .
Вищість людини від інших створінь полягає у здатності вийти за власні межі і подарувати іншому саму себе. У цьому даруванні людина здійснює своє найвище призначення . Доброчинність вимагає самозречення, що виводить людину із зони власного комфорту та переносить у новий вимір іншого .
У момент самопожертви у творенні милосердя власне благополуччя уже не важливіше за істину, уже не діє влада сильнішого над слабшим, перестає панувати брехня . Будучи далекою від егоїзму, жертвенна людина мандрує у незнані простори того, кому помагає .
Папа Бенедикт XVI пише, що оскільки людину створив Бог і кожен був подарований сам собі – справедливо дарувати себе іншому. Папа має за обов’язок пояснити, що ніхто самовільно не формує особистого сумління, але всі будують власне «Я» на підставі певного «Себе», що було нам дане. Ми не тільки не маємо у своєму розпорядженні інших осіб, але й ми такими не є для самих себе. Відтак розвиток особи приречений на крах, якщо вона має намір бути єдиним творцем себе самої .
2.2. Практичний вимір доброчинності
Завершення своєї останньої енцикліки Caritas in Veritate Папі довелося відкласти на два роки, через потребу більш детального аналізу причин економічної кризи в світі. У цій енцикліці Папа Бенедикт XVI аналізує проблеми економічних процесів, акцентує на галузях суспільного життя, які найбільше потребують християнської доброчинності.
Християнська доброчинність, окрім милосердя, потребує раціональності. Якість та доцільність, як і ефективність наданої допомоги, має свій моральний вимір . Продумана доброчинність часто є інституційним виявом християнської любові.
Заради добра справи доброчинність повинна бути чітко спланована, а допомога надаватися по пріоритетах . Свідченням цього є позиція Понтифіка невідкладного планового порятунку людей, що потерпають від голоду .
Понтифік вказує на те, що доброчинна діяльність у суспільстві повинна бути інтегральною, спрямована на гармонійний розвиток особистості із урахуванням її духовних, творчих, суспільних аспектів . Доброчинність пробуджує все людство до співпраці задля загального блага, дає велику користь самому доброчинцю. Відтак зі зростом доброчинності у суспільстві можна очікувати швидкого розвитку самого суспільства.
Бенедикт XVI наголошує, що в сучасних умовах більших можливостей відповідальність людства зросла . Він застерігає, що для справедливого розподілу благ належного упорядкування економіки недостатньо . Всупереч думці матеріалістів, свобода людини завжди залишиться свободою і для утримання справедливого ладу в світі вирішальним завжди буде щоденний вибір кожної людини творити добро . На відміну від матеріального світу, де здобутки прогресу накопичуються, у людському етичному вимірі можливості підсумовування немає. Особистість повинна приймати свої рішення щоразу наново. Інші не можуть приймати їх за нас – інакше ми втратимо свою свободу .
На думку Папи, щоб сприяти формування братерства у суспільстві важливо відкритися на нові форми ведення економічного діалогу та користуватися творчим підходом, перебираючи в той же час досвід минулих продуктивних систем .
2.2.1. Приватна доброчинність та волонтерська діяльність
Цільова приватна допомога на думку Бенедикта XVI є незамінною формою доброчинності. Приватна доброчинність дозволяє на безпосередню зустріч та взаємозбагачення доброчинця і потребуючого. У цьому ключі Понтифік закликає до створення і розвитку більш ефективних та справедливих форм доброчинної діяльності таких як фонди і благочинні організації .
Аналізуючи основні тенденції діяльності фондів у світі, Папа дає рекомендації аби діяльність фондів була більш моральною та ефективною . Папа закликає до відповідальності та говорить про те, що потрібно уникати надмірної бюрократії, а фінанси спрямовувати туди, де вони найбільше потрібні. Діяльність фондів повинна бути спрямована на якомога більшу допомогу потребуючим, а не збагачення її засновників. А їх структура повинна сприяти прозорості та передбачати звітність .
У сфері освіти і науки ефективною є система надання грантів. Вона є доволі прозорою, програмною, довгостроковою. На думку Папи позитивом грантової системи є те, що вона привчає розглядати доброчинність як норму.
Існує потреба у волонтерській діяльності. Такого роду «доброчинність без грошей» Папа називає «справжньою школою життя, яка пропонує виховання у єдності, солідарності і готовності віддавати частинку себе» . Бенедикт XVI рекомендує організовувати більше таких доброчинних спільнот та заохочує розширювати коло їх зв’язків . Громадянське суспільство зі своєї природи стає найбільш відповідним середовищем для економіки безкорисливості та братерства . Це підтверджує думка Папи, який, говорячи про важливість громадянського суспільства, вважає, що економічна криза показала «переоцінку ролі влади» .
2.2.2. Доброчинність у сфері економіки підприємств
У зв’язку із збільшенням капіталу за останні десятиліття спостерігається зменшення суспільного виміру діяльності підприємств. Підприємства, будучи користувачами благ суспільства, часто спрямовані лише на досягнення максимального прибутку, нехтують своєю відповідальністю перед соціумом .
На підприємстві, що зорієнтоване лише на швидкий прибуток, як правило, немає закріпленої особи, яка б відповідала за довгострокову перспективу підприємства. Оскільки щораз менше діяльність підприємства прив’язана до однієї території – зменшується чутливість до потреб місцевих громадян.
Адміністратори підприємства чи бізнесмен зокрема не мають морального права отримувати прибутки коштом утиску працівників . Прагнення швидкої наживи як мінімум закриває економіку перед ширшою перспективою, позбавляє людину вищого сенсу її праці, послаблює довіру, негативно впливає на імідж, відтак рано чи пізно позначиться на нестабільності економіки підприємства. В силу природи речі, такий підхід приречений принести більшої шкоди фірмі та її керівникам зокрема .
Широке розуміння підприємницьких процесів дозволяє підійти до бізнесу більш творчо. На сьогодні прибуткова організація часто має свій неприбутковий сектор,поєднуючи бізнес із благочинною діяльністю . Форми доброчинної діяльності можуть бути найрізноманітніші. Це може бути надання підприємством своїх фахових послуг чи цільове надання речей, які підприємству не потрібні. Подібно, особа, яка є фахівцем певної галузі, може з доброчинною метою безкоштовно надавати свої послуги.
Із думок Папи Бенедикта XVI випливає, що діяльність сектору провадження доброчинності створює добрий імідж, стає ознакою добросовісності та стабільності підприємства. Культура добрих справ надає вищого сенсу діяльності підприємства, дозволяє покращити атмосферу в колективі.
Окрім цільової благочинності потрібний доброчинний підхід при функціонуванні підприємства . Зокрема необхідно акцентувати увагу на створенню гідних умов праці. Рекомендується така форма довіри до працівників як поділ серед них часток акцій. Це дозволить працівникам відчути себе потрібними, здобути відчуття спільності та мати більшу мотивацію для праці .
Зі слів Папи випливає, що вигідним є не лише здійснювати модернізацію технології на підприємствах, а й вкладати ресурси у покращення психоемоційного стану своїх працівників. Потрібно перейнятися цілісним, інтегральним розвитком особистості. Надавати більшого простору для ініціативності та самоорганізації працівників, можливості для їх кар’єрного росту, мотивувати до творчого підходу, створювати умови для об’єднання колективу. Корпоративний відпочинок, спільні поїздки, відвідування спортивних секцій, організація забав позитивно впливають на здоров’я та працездатність.
Особливу увагу Папа приділяє роботі профспілок. Понтифік засуджує зменшення соціальних витрат на їх розвиток, оскільки це спричиняє утиск прав працівників . Бенедикт XVI вважає, що корисним буде розмежувати діяльність профспілок і політики .
Аналізуючи загальну економічну ситуацію в світі, Папа робить висновок, що саме жадібність стала причиною економічної кризи. Небажання здійснювати довгострокове кредитування та прагнення до швидкої наживи в результаті призвели до ще більшої бідності у світі . Чесна економіка є економічно вигідною економікою. Більше того вона, будучи відкритою до простору загального блага, є ефективною для цілісного інтегрального розвитку особистості .
2.2.3. Державна та міждержавна доброчинність
Важливою доброчинною діяльністю міждержавного рівня є матеріальна допомога бідним країнам . На думку Папи, такого роду дотації повинні у щораз більшій мірі нести на собі ознаки довготермінової програмності та спланованості. Важливо, щоб реалізації даних програм були доповнені низовою участю країни акцептора .
Бенедикт XVI рекомендує покращити справи соціальної допомоги країнам, що розвиваються, «створюючи досконаліше інтегровані системи соціальної допомоги за активної участі приватних осіб, а також громадського суспільства» . Також бачить сенс у застосуванні «фіскальної субсидіарності, яка б дала можливість громадянам вирішувати питання розподілу і спрямування податків, які вони виплатили державі» .
Понтифік, закликаючи до далекоглядного погляду, рекомендує не надавати економіці лише комерційного спрямування, а вкладати у встановлення правил світової торгівлі, яка б підтримувала посилення фінансової допомоги з розвитку, що насправді призведе до кращого економічного становища для всіх країн .
Всесвітня врівноважена торгівля, особливо в аграрній галузі, може принести вигоди всім, адже бідні країни мають багато можливостей для створення натурального продукту . Нова продукція, яка вийде на світовий ринок, сприятиме різноманітності, конкурентності, рівноправності . На думку Папи, «участь [у спільному економічному процесі> нових або тих, що розвиваються, країн дає змогу легше долати кризу» .
Доброчинністю для бідних країн може стати не тільки зменшення митних податків для товарів з країн, що розвиваються, а й дозвіл на імпорт товарів з бідних країн. Розвитку народів також сприятиме пошук альтернативних джерел енергії та активація обробної промисловості .
Папа Бенедикт XVI рекомендує створювати банки «Милосердя» та надавати мікрокредити . Завдяки кредитуванню, скажімо, придбана африканською сім’єю дешева швейна машинка принесе роботу та стабільний прибуток. Разом необхідно не тільки навчити як почерпнути реальну вигоду з мікрокредиту, а й готувати для захисту від здирників . Папа рекомендує за рахунок «етичних» рахунків у банках створювати бізнесшколи та сертифіковані навчальні програми із вивчення функціонування чесного бізнесу .
Для подолання сучасних економічних проблем у бідних країнах корисним буде підтримувати зміцнення їх конституційних, правових і адміністративних систем . Окрім економічної допомоги, має бути надана й допомога, спрямована на зміцнення гарантій, властивих правовій державі: ефективна система громадського ладу і ефективна кримінально-виконавча, пенітенціарна система . Також для ефективної допомоги країнам слабких конституційних систем дуже добре супроводжувати розвиток інших суб’єктів політики: культурної, суспільної, територіальної чи релігійної природи . Такий підхід забезпечить цілісний, інтегральний розвиток цих країн.
Доки немає відкритості до життя, про справжню інтегральну доброчинність не може йти мова. Аборт, автаназії, дослідження на ембріонах, планування євгенічного народження – понижують гідність людської особи, сприяють матеріалістичній та механічній концепції. Важливо формувати свідомість відкритості до життя, пропагувати сімейні цінності і представляти багатодітні сім’ї як привілей і добро. Маленькі сім’ї мають загрозу зубожіння соціальних зв’язків .
Культуру доброчинності неможливо сформувати, якщо кругом панує гедонізм. Сприяння розвитку науки, технологій, активним дослідженням, винаходам дозволить не тільки заощадити працю чи покращити умови життя, а й багатьом дасть шанс у творчому науковому процесі здійснити себе як людину. Морально-етичний зріст населення приносить вклад у гуманітарну освіту . До цього корисно впровадити практику турботи про природу . Розвиток особистості рекомендується провадити завдяки комплексному підходу.
Шляхом реформ засобів масової інформації доцільно спрямовувати зусилля у якісне перетворення людського мислення. Для інтегрального розвитку людини у суспільстві «потрібна докорінна зміна ментальності, яка б схилила нас до прийняття нових стилів життя, у яких пошук правди, краси і добра, а також спільнота людей, що прагне спільного розвитку, були б елементами, що визначають вибір якості споживання, ощадливості та інвестицій» . Рівень гуманності суспільства часто визначається ставлення до мігрантів, як приїжджих осіб, так і своїх співвітчизників, які покинули батьківщину .
У різних країн вихід із регресу рецепт може виглядати по- різному. Бідним країнам перешкоджають розвиватися «культуральні моделі та норми суспільної поведінки, що стримують процес розвитку» . Проблема в розвитку багатих країн полягає у тому, що вони «дотримуються надмірних форм охорони знань через надто не гнучке використання форм інтелектуальної власності , особливо у сфері охорони здоров’я» .
Папа відчуває нагальність реформи Організації Об’єднаних Націй. Зокрема вважає, що повинно «визнати за біднішими народами право реального голосу під час ухвалення спільних рішень» . Також ООН, як авторитетна організація, повинна захистити від банкрутства господарства, яких торкнулася криза, реалізувати справу остаточного роззброєння, сприяючи, щоб авторитет організації був визнаний усіма – гарантувати безпеку і мир у світі . Для миру на землі потрібна постійна комунікація, дипломатичні контакти, прийняття спільних зобов’язань. Папа Бенедикт XVI підводить до того, що мир – це щоденна клопітка праця .
ID:
474780
Рубрика: Інше
дата надходження: 24.01.2014 22:42:11
© дата внесення змiн: 16.02.2014 19:47:13
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|