Різдвяного дня ми сиділи удвох
Поблизу озер нам знайомих.
Та думали: дивно, сьогодні Різдво,
А сніг – у краях невідомих.
І хмар не вбачали ми, півдня окрім,
Бо нас гріло сонце пейзажне.
Лиш крига на озері видом своїм
Казала: надво́рі Зима же.
Залишений ночі останній туман
Ховався під берегом сходу.
А в небі таївся безхмарно лиман,
Блакиттю сповивши погоду.
Дерева у тишу закуті стоять;
Блукає в повітрі вологість;
І во́ди нас озера спокою вчать,
Січневу закривши убогість.
Природа не спала, бо їй не до сну;
Пейзаж був Зимою забутий.
Та ми не сварили січневу струну,
Бо в нас ще попереду лютий.
Наразі всміхається сонце Різдвом
У тиші озерній на згадку… .
Давай же ми, Ральфе, з тобою удвох
Якусь заспіваймо колядку.
гарно, піднесено, життєрадісно і справді додає настрою, наче хороша колядка) З Різдвом Вас, колядників
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, дякую!!! Колядників, яких слухала тільки природа!Але і те добре! Не вмерла ще магія трьох і чотирьох стопного амфібрахія!!!Дякую за позитив!!!Вітаю з Різдвом!!!