Ой матінко-мати, чому не послухав?
«Вищак» не закінчив, в душі ось посуха,
Тепер треба вила у рученьки брати,
Хочеш - не хочеш: йди перій копати,
А як було б добре за столом сидіти,
Наказ віддавати та життю радіти!
І що тепер маю, з головою дурною?
Нема моїм ніжкам не днини покою!
Роботу здобув я для рук та ніг,
Накликав на себе материнський гнів,
«Ось, себе лаю, по пиці товчу»,
Як рак «засвистів» - науки учу!
Здобув я освіту – яку уже зміг,
Та вила не кинув – зарядка ж для ніг,
У фітнеси-клуби тепер не ходжу,
Із ранку на поле, до себе, біжу!
Яка ж вона гарна Земля на світанку!
І слухав би тишу - із ранку до ранку,
Як лагідно сяє сонце ранкове,
Гомін людей та пташок – незрівнянна розмова,
Накази собі я тепер віддаю :
Жити і жити – радіти життю!
Кращого в світі немає нічого:
Схід сонця, на березі, вудочка, човен…