Вечір спогадів: Тезе Берлін
Хлопака сидить на телефонній будці. Непоганий спосіб віднайти свіжий погляд. Щоб подивитися по новому на світ, не обов’язково їхати за кордон. А окрім іноземних є багато інших мов: мова філософії, мова свободи, мова жарту, мова спорту…
Усе, спільнота Тезе розійшлась ночувати. Дванадцята ночі, в метро – я, страх, тишина і п’ятеро темношкірих. Чорні по різних кутках вагону. Я ніколи так не почував себе у меншості. Я заблукав. Я задивився на Sony centre – вершину творива людини у Німеччині – вершині людської цивілізації.
З лобового скла другого поверху автобуса, мандрували вулицями яскравого Ведмедя. З Павлом бавилися буцім керуємо літаком над містом.
Ми співали в хорах, а це означає що це постійне щастя, втомлене але щастя. Двадцять пісень на різних мовах, по моєму. Я так розумію тут зібралися найчистіші серця Європи. Молодіжні лідери християнських організацій, світлі уми віри і надії.
Тепер у мене є друг негр, француз, коли мене бачив постійно махав мені рукою і кричав шо то Андрій з України.
Забув як звали того бомжа із Кйольна, який відмовився від порції пудингу. Німецький семінарист з міліровкою і хлопака з велетенських оранжевим ірокезом.
Криві велосипедні доріжки, задрипані старомодні велосипеди, товстий прошарок сміття після рок концерту, штовханина розлюченого німця у маршрутці і хамство жирного водія. Як завжди кохаєш недосконалість.
Побачити зі середини стосунки сім’ї німецької режисерки, російського військового і їх англомовного сина. Хованки у лабіринтах поблизу Бранденбурзьких воріт, випадкова зустріч із монументом Гегеля. Протестанти гомосексуалісти. Колядки в метро, ісламістки, велике агапе багатонаціонального обніманням, танці з італійцями. Ті вічно-веселі тіфозі навіть роздавали їжу з піснею. Коли я останній приходив за харчуванням, то вони зі мною постійно танцювали «за булочку», а кожного двадцятого розціловували.
Продавці з Анголи, довготривалі торги і знакове на все життя «it's good business» з уст наскільки чорного що аж незрозумілої раси хлопця. Я зробив це, я купив джамбе, я діткнувся до світової культурної спадщини Африки. Наглість – прояв віри, пощасливило відбути літургію в центральній мечеті Європи. В Дідули давно заклинили гальмівні колодки, ми відкрили не одну ширму, протерли з пилюки не один артефакт.
Там, на краю світу, ми зустріли незвичайну красиву дівчину, але вона виявилася українкою.
Пам’ятаю цей феєричний новий рік, коли німецька полісменка, грудьми захищала нас, пасажирів автобуса, від пітард.
Велика меса з великим Причастям, той невимовний імпульс, коли всі взялися за руки при молитві «Отче Наш». Пам’ятаю мені було дуже цікаво ходити нічним містом і розмовляти з нашим отцем про Бальтазара, Рацінгера та інших церковних лідерів.
Хотів був ще їхати на екскурсію, але думаю, посиджу послухаю що ще люди розказують про Бога. І справді часто опускається – небо над Берліном.
Спогади про Євро 2012
Останній раз люди з планети Німеччина прилітали коли мені було чотири. Тепер вони зі своїми трикольорами понаїжджали машинами.
На футбол їхав з якимось берлінським авто шльосаром Маріушем. Чи то із ввічливості чи із слабкого знання англійської він постійно вихваляв місто.
За час перебування іноземних фанатів мені мимоволі вдалося провести ряд акцій, флешмобів. По перше, у фан секторі ганяли з німцями у футбол. Це було дуже невимушено і красиво, в день відкриття Євро 2012, я з м’ячем повертався із футбольного тренування, вирішив пройтися центром, там зустрів своїх друзів. По друге, незабутнє танцювання з португальськими фанатами до четвертої ранку. В цю ніч перемоги нашої збірної скільки див: катання з прапором у багажнику, скакання по трамваю, зустріч із чарівною русалкою (чий вінок я витягнув на Івана Купала багато років тому). По третє, мені випала честь роздавати пересічним цукерки і я підіграв німцям у нашому змаганні «хто більше вип’є пива». Я ше міг випити, але нехай тішаться. Вдалося зварганити непогану серію фотографій, скажімо цей знимок де я наче п’яний з пивом в руках лежу під кольоровим Creating history together.
Запам’яталося як з німцями і португальцями стояв у храмі св. Петра. Спільна молитва (щоправда футбольною мовою) продовжувалася вулицями старого міста.
Ніщо не тішить так як щось нове, як обмін досвідом. Вражаюча культура вболівальників (данську бикоту опускаємо), несподівані зустрічі із старими знайомими, настільний футбол, конкурси з м’ячем. Доброзичливе португальське Fuck Russian, гостинне побиття російських шовіністів, все як у раю. Німецькі алкаші охрестили нашу неньку «Країна халявного пива».
А в нас такі файні люди виявляється, це мабуть видно тоді коли до нас хтось приїжджає. Ми явно не ПАР, і в нас злодіїв майже не виявилося і в нас скрито не один Нельсон Монделла є. А скільки було синьо-жовтого, ми явно не поляки рагулі. До слова, я недавно викликав пожежну і вона приїхала за 6 хв., у Берліні по статистиці приїжджає найшвидше за 10 хв. Завдяки нашим лікарям я вилікував собі зір у природній спосіб, без окулярів, а (за словами офтальмолога що пропрацював на німцях десяток років) у такій бізнесовій країні як Німеччина це просто неможливо.
А музей комунізму під відкритим небом (я про хрущовки та деякі некрасиві периферійні частини нашого міста) насправді на іноземців справив скоріше корисне враження аніж погане. Не знаю, мені подобається наша історія, вона така цікава, багатогранна, це історія справжньої жорстокої боротьби. А що ше треба до повного щастя.
P.S. Для багатьох Україна найкраща країна у світі. Тут найкращі умови виразити свою свободу (показати свою людяність, зробити те до чого власне і людина покликана). Все гладко на дивані. Нема цікавості жити коли все добре. Маєш багато грошей, подорожуєш, але все це ніщо коли немає боротьби. А в нас тут валом справжніх ігрових майданчиків на яких розгортаються прекрасні (так, часто жорстокі, небезпечні зате справжні) ігрові баталії.
Вечір спогадів: Помаранчева еволюція
Нам заздрили самі Мартін Лютер Кінг, Нельсон Мондела, Ганді, сам Джон Кенеді зрадів звішивши ноги на небесах, а Вацлав Гавел в гробі б перевернувся, якби був мертвий…
Вже забули як у Церквах молилися за вільні вибори, як помаранчева революція набувала статусу священичої війни. Як у перший день виїзду на Київ жінки свободівців відпроваджали своїх чоловіків як на війну. Вже забули як було кльово кататися на вантажвіці і розмахувати велетенським прапором поміж мільйону народу, а на банківському горбі металеві барабани роздавав гучне ехо свободи. Пам’ятаю те власне особисте злиття із великим світом, той тріумф власного духу резонуючого з усією країною. А щедрість місцевих російськомовних Киян, а весела група донецьких помаранчевих революціонерів; автентична Україна впертої Полтави та Черкас, а чернівецькі чуби та джури. О, це була невідома мені країна, але моя країна.
«Ми так стояли на майдані, а воно не дало» - дурниці. Ми платили краплиною за океан. Пам’ятаєте ділення печенням. Всі мої одногрупники вороги, в Києві стали однією сім’єю. Нарешті бомжі заговорили з багачами, інтелігенція з простолюддям, народилося декілька тон жартів, проведено мільйони метрів контактних шнурів, вивезено багато фургонів зла. Можу з впевненістю сказати що саме там я почав переставати боятися людей. Оранжеві події спричинили до мого вступу в різноманітні організації, дали поступ до відкривання себе. Помаранчеві плоди зриваю по сьогодні, зриватиму і завтра. Хто ковтнув ковток свободи, той хоче випивати ще!!!
Ванільне небо
Цю стіну я вже десь бачив. Ніколи тут не був, але мав сюди прийти. Нічні приліталі думки сповістили, що це задум архаїнчіший аніж поява мене на білому світі.
В театр «Ванільне небо» я потрапив разом із пізньою весною в кінці березня 2011-го. Туди мене за руку привела наче рідна бабуся, добра старенька мрія. Але і не тільки, в театр як правило приводить молодеча дурість, гормони, любов до себе, друзі однодумці і гормони.
Я прийшов із кока-колою ванільного смаку і навіть не здогадувався що згодом скуштую трохи іншого, кращого ванілу. Зі школи я добре пам’ятав що vanilla coca-cola здатна викликати відчуття радості, навіть ейфорії.
Кастинг за кастингом, день за днем театрального життя, ми поверталися в дитинство, а потім трохи дальше. Ключове тут креативність, імпровізація, уява, експресія, щирість, легкість, можливість.
Переписуючи історію
Ню-Йорк Таймс
Сьогодні вийшло сонце. Подолати вчорашнє, якісно новим нинішнім. Вночі мене будить світлого велетенського транснаціонального виробничого центру. Розширений Львів надземними дорогами, що стікаються до історичної незайманої центральної частини міста – епіцентру інтелектуального та мистецького життя Східної Європи.
Місто вдячности і ввічливости. Пристань мислителів, за останніх 10 років поліс дарував світові найбільшу кількість богословських трактатів. Високий рівень релігійної самовизначеності переріс у найвищу статистичну громадську активність у світі. Завдяки «майдану творчих будівель», «ринку дрібних технологій», «центру авторських інтелектуальних відкриттів», що знаходяться у «тихому мегаполісі» зареєстрована найвища зайнятість населення.
Ріка забуття побачила небо, це стало великою вікторією Лева. Тепер це «місто дітей які бризгаються у водичці».
Львівський культ кави заразом із культом щирості та добра, стали візитною карткою міста. Підземельні походи, нічні екскурсії по цвинтарі сприяли отриманню від ЮНЕСКО титулу «наймістичнішого міста старої Європи».
Самоповага – стала світоглядовою базою для процесу «галицького економічного феномену».
Стрімкий розвиток пов'язаний із українською мовою, яка статистично найбільше розвивається на цих теренах. Мовні новотвори, збагачені раніш незнаними поняттями, насиченими новими трансидентними смислами, створюють якісні передумови для інноваційних ідей та технологій.
Життя як океан, на сьогодні банди януковичів, олігархічні і корупційні системи далеко і глибоко затонули. Океан не має пам’яті, Україна позбулась рецидивів. Українці нові, внутрішньо оновлені вічно оновлюючим духом Степана Бандери, Симона Петлюри, Івана Мазепи…
Дух одвічної стихії має владу творити, досі незнане, нове життя.
Поїдьте в Україну і побачите, там на грані двох світів відбувається битва смутку і можливостей, битва земного і небесного.
(Андрій Дацків 28.12.2026 рік)
Про Максима Семенова
Вселенна стала біднішою
Поняття не вловлює, слово не вимовляє. Мене просили щоб я сказав щось про Макса. А я мовчав. Мені здавалося, що будь що сказане буде непрощенним спрощенням, зредукуванням, обмеженням.
Які ми хворі на забуття буття. Ми женимося за чимось, ігноруємо буття в середині нас. Так мало тих хто розкриває таємницю царства.
Суспільство нічого не скаже про сенс життя, про сенс життя може сказати тільки індивідуальна, інтимна зустріч з абсолютом. В Макса Сименова був той особистий стосунок з живим творцем, в якому народжується справжня радість.
О Макс, Григорій Назіанзин написав би епітафію:
«Ти відкрив великий світ в собі, ти бачив вічність, ти залишався часто на одинці з нею»
Хм, цікаво хто тебе розумів, коли ти від ізобилія радости казав «Я відчуваю духовне синівство, я чую велику силу, я можу все…». Особиста молитва штовхала до спільнотної. Він ставав на стіл в комп’ютерному класі, свідчив в Церкві після літургії, проголошував правду перед величезною аудиторією.
Коли надмірне світло засвідчує очі, світ стає незнаним і темним. Християнський містик це той хто має надмір світла, не спроможний стримати життєдайні ріки що витікають з його нутра, він ділиться ними з іншими.
Падали замкнені системи, розривалися порочні кола, хто хотів той бачив – наш човен плив вперед. Тепер Максима нема. Вселенна стала біднішою. Пошукаємо по кутках університету його харизму, думаю вона десь на другому поверсі.
Кожен раз коли у моїй свідомості виникає картинка з Максом біля неї одразу появляється надпис – «ТИ ВІЛЬНИЙ».
Про УКУ
В УКУ тебе сприймуть, тут тебе ніхто не давить. Не потрібно витрачатися, щоб комусь сподобатись. Це колосальна економія часу і сили.
В Українському католицькому університеті ідеальні умови для поглинання велетенської порції естетичної краси. Навіть чув: «я поступив в УКУ через те, що тут чисто». Найбільшою красою і чистотою тут є доброта і відкритість людей. Це прекрасне шо є тут, осідає на підсвідомість нашого серця і обов’язково, з часом, відгукнеться любов’ю до інших.
Переслідування, голодомори, концтабори, комунізм, постійна залежність, все це унеможливлювало нам досвідчити справжню перемогу людських стосунків. Все це перешкоджало нам бути лагідними, добрими, відчути непроминаючу взаємну любов. Наш університет десь надолужує ту прогалину. Але все ще дуже мало, дуже мало.
Як на мене найважливіше, щоб УКУ не був українським, а був всесвітнім навчальним закладом. Тільки так УГКЦ чи пак Патріархат Київської традиції зможе вийти зі себе і послуживши світові спроможиться по справжньому само ідентифікуватися.
Я знаю, що великі речі у повноті можна відкрити лише у Церкві. Університет став мені справжньою Церквою у багатьох вимірах. А справжня Церква то місце великих сподівань, місце радості, де ти завжди знаєш що завтра буде цікавіше, буде краще.
Ознака живої Церкви, це постійне оновлення. Католицька Польща разом із Карлом Войтилою взяла на себе місію не тільки зберегти основи Церкви у Європі, а й надала вселенській Церкві свіжості. Малу помалу настає черга України. Український Католицький університет стає рупором ще не всім видимих, але великих речей.
Західний світ потребує східної духовності. Місце де східна духовність може запропонувати себе світові і є наш університет. В нашому церковному альма матер багато не релігійних інституцій, а це дає змогу робити світ християнськішим (світ любові) поза межами храму. З часом багатство пропозицій вчить виокремити найголовніше. На останніх курсах студенти УКУ із гордістю перепробувавши різне, уже спроможні віднайти своє.
Ad fontes (до джерел). В УКУ є зал бібліотеки джерел. Старинний стелаж – зодчий мудрости, наповнений оригінальними текстами отців перших століть. Елегантна грека змагає із вельможною латиною. Орієнтальні сирійська та коптська ховають у пропахлих сторінках свої коштовні адаманти. Старістю в якій уже усе було. Залишилося тільки відкопати.
Ніколи не думав, що провівши само екскурсію по бібліотеці, лишень прочитавши назви книжок, можна наскільки розширити собі кругозір. Книги як скарби. Надивившись на кристали блистітимеш і сам.
ID:
469995
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.01.2014 10:29:56
© дата внесення змiн: 03.01.2014 10:29:56
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|
