Три повідомлення в день, найцінніше від Київстару
Шкарпетка що не знайшла собі пари
В мене тепер є сумніви, чи знаю я свою дівчину
Тато
Удари ремінцем по моїй дупі
Невміло ховали твою гордість і радість
Трагедія як чай без цукру, можна задовільнитися і ним
Я і хотів ніким не стати, не таким як ти
Драма, сини гірші від своїх батьків
Провал експерименту, стріли часу таки летять в одному напрямку
Олег
Єдиний шанс прокинутися – піти з тобою бити вікна
Сьогодні сумний четвер
Якщо тебе в п’ятницю повішають, збагну що ти зробиш в неділю
Нині ти бандит, і ніхто ні про що не здогадається
===
Комфортно, але тісно. Холодно
Не прийди Христос, мене б убили разом з моїми численними вадами
Я сумніваюся що я хотів ті роди
Але слава Богу Бог мене не питав
Тварини не можуть бути нещасними, а ми можемо
Я заліз у гніздо і знайшов синє яйце
Мама не дозволила взяти зі собою
---
Андрюша постійно сварився з татом. Коли тато поїхав у відрядження на пів року Андрюша став святим, ні з ким не сварився, ні на кого не кричав. Коли тато повернувся, одразу в перший день, Андрюша тата послав…
(суть басні такова – Андрюша не такий вже й крутий як про себе думав)
страшно подумати щоб було якби Андрюша попав у гірші умови.
Затуманені гори
хатинка посеред чорної ночі
темні хвої перекрили шлях до Осмолоди
стара бабуся попросила один чобіт залишити за порогом
на зморщеному старечому обличчі
я прочитав долю кожного вовка що пробігав у Карпатах за останні мільйон років
***
Де на траві усі сидять в шпагаті,
годують голубів з руки,
де є ти сам собою, в той час ти не один
де більше роверів аніж машин
Перспектива тиші
І полетів у прірву його мовчання, його – що промовчавши підставити ліву щоку, стишившись – промовив правду.
Якщо перекласти тишу на людську мову то вийде «Отче наш».
Слово як стріла. Перестань стріляти, бо до тебе ніхто не може підійти.
Словом одягаються, та найкращий показ мод – коли всі вийшли голі.
Не зомбі, нє, а манекени. Зомбі на тебе лізе, а ти бєш таких, з ними не холодно. А манекени брешуть наче людина бездієва і пасивна. Тиша завжди рухала, тиші бувають різної внутрішньої швидкості, інакшої тональності, модуляції.
===
Я бачу спортивний зал, на стіні Брус Лі який біжить у велике майбутнє. Я бачу себе наймолодшого з усіх, такого любленого. Мені піддаються, ці перші в історії мого людства дзюдоїсти. Вони, такі старші хлопці чубляться з дівчатами, але не мене. Час не йде вперед, він йде назад. Чим більше заглиблюєшся в оці наші властиві стосунки, чим більше заглядаєш в суть, тим більше повертаєшся до першого тренування до безумовної любові до тебе малого що дряпається. Безумовність. Чекай, затримайся, розминайся повільніше (кажу я до п’ятирічного себе), зажди, подивись, ущіпни себе, побуть. якби ти знав де ти перебуваєш
===
Останній дзвінок третього класу, перша фанта і лизак, гроза застала у підїзді, а гарячий борщ доїдали у доброї польської бабусі Михайла, як мама неначе ангел стала на порозі з ремінцем. Бо то була девята вечора. Крива шабля, я воїн, а тато купив машину, варта лиш тішенням, так і ніразу не зрушила з місця. Перша вчителька на останньому уроці попросила відкласти зошити і просто помовчати, а я теж постив сльозу, але значно пізніше, вже через декілька років.
А яка то була гарна бійка, я його лиш пхнув, а він як півник, впав, той Ромко ( він свого часу викинув чужу ручку в унітаз). Якось він сказав, що їде на похорон до своєї бабусі і не ходив до школи цілий тиждень, коли вчителька подзвонила до дому то за іронією долі слухавку підняла саме його мертва бабуся. Уже в шостому клясі керівничка зауважила що Ромчик палить під школою журнал 6-го Б. Того ж року на зло вчителю праці ламає собі руку на уроці у вчителя праці. А ще він сходив по великому на сходовій клітці, кинув петарду у лейно, обмастив ручку дверей лейном, зачинив мене біля аеропорту у закинутому кіоску в якому лежало лейно, і ще здійснив багато речей які я нині згадую із вдячність та гордістю.
Лесик
Як сам про себе каже, він буде щасливим тоді коли політика обніметься з культурою. Тобто ніколи. Для нього мистецтво як пігулка проти ідеології, а сама ідеологія як цементний стовп з яким далеко не підеш.
Христина
Вона стала помітною, не зараженою соціальною посмішкою, привітною до власного внутрішнього імпульсу. Це рідкість. Я думав що хоче позичити зошит, а вона підійшла, поцілувала і пішла, залишивши по собі мій відкритий рот і мною опущену на підлогу книжку. І ще щось залишила глибоко десь у моїй підсвідомості.
В тій злобі потай прихована любов
Я завжди казав, ти занадто красива, спокусило твоє миле лице
Те що я в поїзді, не означає що я тебе не люблю
Тепер я вже бачу: якщо собачка гавкає, то не означає що вона погана
В тій злобі потай прихована любов
Десь глибоко ми однакові, я просто не любив себе відповідно розлюбив тебе
Тепер я себе сприймаю
Ти залишаєшся музикою без приспіву
---
Срібний дощ чи дощ весняних дерев. Це коли оббурульчині дерева сльозяться під опіками перших сонячних променів. Мелодичні дзвіночки обледенілих гілок стихали свій оркестр.
Залежно від кута погляду бурштиновий бавився із яскраво зелено-синім. Огненний, сизо-білий. Всілякі блискучі снігові іграшки на вуличній ялині.
Центр, вечір. Ринви старого міста створюють симфонію падаючого дощу. В одному із провулків краплі пропадали свою чергову осінню мелодію. «Сумно як. Чому вона не приїжджає, невже я їй не потрібен?». Мені нічого не залишалося як танцювати під мелодію природної стихії (і я з кожною краплею по ринві роблю рух, виходить танець). А звідки їй знати, що я її люблю. Я ж їй нічого не казав. Мабуть любов це не намалювати сердечко на вікні, це протерти вікно аби вона побачила.
нАВПРОТИ
Ну а ти взагалі з іншої сонячної системи.
нічого подібного не бачив. Що ти їсиш на обід, що в твоїй голові?
За цілий день я зробив сотні добрих справ,
але запам’ятав тільки твій погляд.
Мені потрібно здобути твої очі.
«»»»»»»
Вічне не може бути вічним
Лише солодкий момент
Нехай ти виявилася некрасивою
Але якщо я на тобі застиг –
То мій зір відкоригується.
Чув контрабас перший раз в дзизі
Я і такі ритми? Ритми ще зовсім чужі, але моя душа як собака яка принюхується до незнайомої сучки. Повне зацікавлення.
Павло мене підставив. Щоб він мене так підставляв все життя. Я тобі довіряю, можеш мене підставляти скільки тобі заманеться.
Весна це цей момент пробудження, динаміки, розквіту життя коли ти можеш просто вигукнути – «Блять заїбало!!!».
Про Вадіка
Дивлюсь на тебе і думаю
Чому це ти, на візку, помінявся зі мною місцями?
Про восьмирічну дівчину, яка повісилася
Океан не бризгує трупами
Хоч не хоч, в мене є до тебе емпатія.
Чи тепер вже навпаки –
В тебе до мене!?
В тебе до мене.
***
Малий є я, й великий світ
Чудовий світ в обидва боки
О, як дуже добре, - коли тобі чотири роки!
Червоне небо і вечірнє сонце
Задумайся! Який політ!
Як добре мати вісім літ!
А де поділись гучні ноти?
Як зле забути теплу літню ніч
Яка печаль, – мені вже двадцять шість!
***
Статистика така – ти розповів 5 тисяч анекдотів
І вісім жартів оповів
Ти грав по ямбах, нервах і на гуслях
Дві книжки, лекції…
Ррозмов до дна
Яка печаль, овва -
Тепер до тебе ця приїхала труна!
***
Як шкода, нема доща
Нема відмаски
Всі бачили, що на твоїх щоках вода
Тебе врятує лиш –
Дорога й електричка.
(уривок з мого вірша "Літо звільняє від відповідальності")
ID:
469994
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.01.2014 10:11:13
© дата внесення змiн: 05.03.2014 11:23:50
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|