«Той лиш існує, хто схований,
Видиме – сон і примара…»
(Григорій Сковорода)
Хлопець який зазирнув у темряву,
У холодне єство світу сього
Нині складає вірші за столом Стівенсона,
Пером чорного лелеки
(Без жодної білої плями)
Пише нотатки по острів
Вкритий пальмами насолод
З озером, що по самі вінця наповнене
Вином нашого смутку
І сподівань наших вкрадених,
Десь між рядками «Лунь Юй» записаних.
Добре було Конфуцію –
Він дивився на царство У
Зазирнувши спочатку у своя «Я» -
Чи то світле від початку
Чи то просвітлене,
А тут в Ірландії
Дивлячись, як мій народ
Століттями розстрілювали
Зайди з брудними душами,
Сміюсь сміхом злим Бернарда Шоу,
Тінню рудою тиняюся
Та не від учора – а з часів
Туатала Техтмара,
У чашу з молоком зазираю
У його білому тумані бачу
Поетів з сумними очима…
Як завжди, витончена мудрість с тим загадковим серпанком далекої і таємничої країни, що робить її напівзбагненною і напіввідкритою і тому враження від майже доступної істини стає ще вразливішим і тому ще дорожчим...А Україну Ви любите не менше і чи не щиріше ніж свою Ірландію, судячи по Вашим відгукам на останні події. Нових досягнень на Вашому таємничому шляху...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за змістовний і теплий відгук! Приємно, коли вірші розуміють, приємно знаходити читачів....
Я з роками зрозуміла що істина, дійсно прихована. І те, що ми бачимо - це ілюзія.
