Йшла по стерні,
Колола ноги,
Думи сумні,
В серці тривоги.
Вперед ішла,
Кров виступала,
Геть не зі зла,
Йшла нарікала.
Сльози котились,
Біль геть здолала,
За що гнобилась,
Усе питала.
Блакить небесна,
У вись манила,
Та вона чесна,
Не полетіла.
Бита дорога,
Десь там з’явилась,
В серці тривога,
Мов десь поділась.
Дорога бита,
Стовпом пилюка,
Слізьми полита,
Вже є наука.
Сльози і кров,
Злились в єдине,
Хто по ній йшов,
Той в небо лине.
Стала на шлях,
Печуть їй ноги,
Бачила в снах,
Кращі дороги.
Щасливий люд,
Лад у родині,
Ще ходить блуд,
Досить від нині.
Хоч болять рани,
Йде крок за кроком,
Людські майдани,
Будуть уроком.
Вона ж їх мати,
Їх Україна,
Досить блукати,
Вона ж єдина.
http://antonina.in.ua/index.php/dlya-ditej/pro-tvarin/439-bil-ukrajini.html
Антоніна Грицаюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Погано те, що поки що нічого не змінилося всі хто був при владі знову туди приперлись лише місцями помінялись з деякими перестановками... люструвати їх усіх або на АТО відправити на передову