У монастирських древнiх стiнах,
Де напiв-темрява столiть,
Горить лампада незгасима,
Горить, допоки свiт стоїть.
Маленький вогник... Образ Спаса...
Цi очi - добрi i сумнi,
Що заглядають прямо в душу,
Як докiр грiшному менi.
Вiнок терновий... Краплi кровi...
I багряниця на плечах -
Так на хрестi розп"ялась Правда
За свiт, що тоне у грiхах.
I часто так менi здається,
Що я там теж колись стояв,
I цi безгрiшнi чистi руки
Сам до хреста я прибивав.
Це Вiн за мене теж молився:
"Прости! - Не знають, що творять!"
Земля здригнулась... Згасло сонце...
I тиша... Три хрести стоять...
Я - грiшний! Господи, помилуй!
За все, за все мене прости!
Лампаду вiри незгасиму
В моєму серцi не згаси.
