В пам'ять про Василинку Бузак (яка так раптово померла на чужині на заробітках)
Здавалося на мить затих весь світ…
Ховаючи сльозу, закрилось сонце.
Смереки нахилились до воріт,
Щоб глянути в останнє у віконце.
А вітер із жалю так завивав,
Що не зумів твої розплести коси
І в полонинах трави захитав
Неначе сльози заблищали роси.
Пожовкле листя сипалось додолу
Встеляючи у інший світ дорогу.
То не твої їх потоптали ноги,
А слід коліс під гул мотору.
Не прийдеш більше до своєї хати,
Не сядеш і спрешся край стола…
Не має слів щоб переказати,
Якою піснею ти для нас була…
Життя - натягнута струна. Вмить обірвалась…
Сірим смутком огорнута твоя труна…
Лише вона стала твоїм здобутком.
Лише вона…
