Я закинула справи, роботу, квітень. Я кинулась світом.
Мої ноги лоскочуть не стоптані трави.
Я, мабуть, як і інші, - шукаю літа десь там, де ніхто не знає.
Я віддала їм все, що маю, поскидала усі баласти.
Класно, коли тебе ніхто і ніщо не тримає,
коли серце вільне - не страшно впасти.
Я віддала усе, але дещо не можу віддати,
воно там проросло десь глибОко і недосяжно,
воно неспокійне вдень і ніколи не ляже спати.
І мені з цим не "жити" і жити цим одночасно.
Серед сотень очей, знайти би одні - прекрасні,
не порожні сенсом і не повні бездонним "нічИм".
Я повідала їм би про те безкордонне щастя,
я повідала би, але тільки отим, не сліпим...
Я закинула справи, роботу, квітень. Я кинулась світом..
Мої ноги ведуть до літа, котрого ніхто не забуде.
Я покинула квітень. Я, як і інші - іду за вітром.
Але, відміну від них, я знаю що з цього буде.
