Весна морозом дряпала,
Погода вітряна,
Йому на очі трапила
Коробочка скляна.
Не зміг не зацікавитись,
Підняв, у руки взяв.
Щось дивне відбувалося,
А що – він й сам не знав.
Те скло прозорим видалось,
Блискучим, як кришталь,
Всередині щось виднілось,
Та пара вкрила, жаль.
Ввімкнув логічне мислення:
Якщо спітніло скло,
Якесь тепло й енергія
Всередині було.
У нього є два виходи:
Коробочку в сміття,
Або ж легенько вибити
Два скельця з коробка.
А ти сидиш у скляночці,
Окремо від людей,
Закутий геніальністю,
З мільйонами ідей.
Ніхто не може вгледіти
Всередині тебе,
Бо ззовні холод стелиться,
Мороз в серцях живе.
Їм завжди лиш два виходи
Приходять у думки:
Або нікчемно викинуть,
Або зламать стінки.
Та може хтось додумає,
Що зникне пар тоді,
Коли скляна коробочка
Опиниться в теплі.
Їм завжди лиш два виходи
Приходять у думки:
Або нікчемно викинуть,
Або зламать стінки.
Та може хтось додумає,
Що зникне пар тоді,
Коли скляна коробочка
Опиниться в теплі.
гарний вірш, чудовий висновок
Анастасія Натхненна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
