А колись ми співали, ми жили тоді,
Ми інстинктами світ підкоряли собі.
Не звертали уваги на дрібні страхи,
І прогавили часу та мрії шляхи.
Я пишу зараз миттю, не вкладаючи думку,
У самотні рядки, що самі витікають.
Немов кров Ахілеса, казав Нестор мудро,
Іліон мій останній притулок скаладає.
Невідомо, насправді, як сталося так,
Що сьогодні папір випробовує долю.
На якому я знов напишу:"Як це так?",
Що не маючі слів, я пишу свою волю.
За моєю спиною кров корсарів Еллади,
Є кров щирих воїв, що з землі козаків.
І не лячно померти, забутись я радий,
Але соромно в очі поглянути їх.
