Ранок був пронизливо-холодний, непривітний, чужий. Грудневий день повільно заходив в місто. Вулиці, знайомі з дитинства, Сергію теж здалися чужими. Він йшов, ніби нехотя, повільно, йому й самому здава-лося,що він ніяк не міг згадати дорогу додому.
Весь час згадувалося дитинство. Один епізод повертався в думки знову і знову: був морозний грудневий вечір. За вікнами кружляв сніг, а в хаті було тепло і затишно. Мама вголос читала їм, Сергійкові і Іринці, казку. Діти, зачаровані маминим голосом, не відривали очей від її обличчя.Їм так хотілося, щоб казка подовше не закінчувалася. Батько майже ніколи не проводив з ними разом вечори, тому і дитинство запам"яталося без нього.
Як би повільно не йшов Сергій, та дорога все одно привела його до рідної оселі. Хата наче стала нижчою і меншою, хоча це просто так йому здалося. Вікна всміхалися білими фіранками, ніби зазиваючи:
"Заходь, тебе вже давно зачекалася мама". Сергій відкрив хвіртку і зайшов на рідне подвір"я. Незнайомі до цієї миті почуття накотилися на нього хвилею, обдали холодними бризками з ніг до голови. Несподівано перехопило подих, в грудях стало незнайомо-боляче і раптом по щоках побігли сльози. Не скупі, чоловічі, а по-дитячому щирі і давно забуті.
Важко вдихнувши повітря, Сергій нечутно відкрив двері і став на порозі. Мама сиділа за круглим столом і перебирала гречку. Повільно піднявши голову, вона втомленими очима вдивлялася в обличчя
незнайомого літнього чоловіка. Він був одягнений в порвану курточку, старі зачовгані черевики, скріплені дротом, легкі спортивні штани були розірвані, обличчя давно не голене, з-під шапки висунулося рідке, сиве, давно не мите, волосся. А ось очі - чомусь були дуже знайомими. Мамині губи тихо прошелестіли:" Чого Вам". Чоловік важко притулився до одвірка і тихо запитав: "Мамо, а борщ є?". Вона охнула, а перед очима з"явився епізод з дитинства її дітей: морозний грудневий вечір, вона вголос читає казку, а діти зачаровано дивляться на неї. "Сергійко", - зойкнула, зблідла, розуміючи, що цей чужий, незнайомий, літній чоловік і є її довгоочікуваним синочком, якому було трошечки за 40.
Боже, чи могла мама знати, що колись вона не впізнає свою дитину. Виявилося - може.
А потім був довгий-довгий грудневий вечір....
щемно-хвилююче оповідання 
