Сивоволосий морок огортає кудлату тінь.
Сплющені ліхтарі хихикають світлом тупим.
Куди я потрапила? Чи не в без-гомінь?
Де з червоних сердець підіймається хмарками дим?
Не надто лірична картина нічного міста.
І ніч в вікно мені супить кудлаті брови.
Весна сміється, як людина хвора психічно,
І бетонні стіни ревуть, як корови.
Хрипло кашляє вітер на облиту землю дощами,
Десь несміло пробиваються стебла трави.
Не сховають скупість попід тими кущами,
Не стрибнуть малі вище власної голови.
Не судіть мене строго, просто далеко батькова хата,
Вию на небо, наче побитий пес.
Пишу і трохи вже почала позіхати,
Можливо розтану зі сном в синяві небес...
