Всьому приходить свій кінець...
Сьогодні ти сіяєш миром,
добро бажаєш ти людині,
ти наче ангел-посланець,
а завтра тебе гонять в шию,
не дякуючи за усе,
що ти зробив отій людині,
колись таки найбільш любимій,
та час проходить знов... тире,
чи крапка, кома, байдуже...
Сьогодні ти лише болото,
в яке укотре витруть ноги,
й сказавши: "йди... туди дорога...",
й шукаєш шлях ти навпростець,
й не знаючи, чи буде змога
знову сказати просто слово:
"люблю тебе..." - не цінить того...
Всьому приходить свій кінець...
Кінець... Яке багатозначне слово,
Кінець роботи, фільму чи вірша,
Й відношення у кожного по-свому,
Кінець кар'єри... А кінець життя?...
Лиш уявіть... Людина.. йде додому
З чергового робочого простого дня,
Червоне світло, світлофор, не озирається навколо,
Машина, мить, - й людини вже нема...
А він був сторож в одній місцевій школі,
Такий добряга, великодушний чоловік,
Нікому та ніколи не побажав би горя,
І що?.. Жорстокий світ, йому байдуже на таких...
Чи сторож ти, чи президент країни,
Нема різниці, ти людина, знай про це
Хоч різний статус в нас, та будь готовий,
Рано чи пізно й до тебе смерть прийде...
А вдома жде його маленька донька,
Така тендітна, крихітне дитя,
Спитається: "мамусю, а де татко?..",
Й крізь сльози мати: "тата вже нема.."
А уявіть емоції дитини,
Воно мале ще, й не знає, що життя
Не тільки шле приємнії хвилини,
Й печальні звістки... Таке наше буття...
Ще вчора гралась безтурботно з татом,
Ах, скільки щастя у очах в маля, -
Пасьянс, прогулянка, чи казка наніч, -
Сьогодні вже інакше... Сирота...
Й не поведе він доньку на весіллі
За руку в платті в церкві під вінець,
Залишаться лиш спогади та мрії...
Всьому приходить свій кінець...
А я? А що я? Я як всі,
ні-ні, живу, не вмер, по крайній мірі поки,
як всі нічого не роблю, живу як всі,
дивлюсь навколо, бачу смерть та зберігаю спокій...
Не знаю встигну я зробити щось
до того, як закінчиться моє життя у світі цьому?
Було б приємно, якщо хтось
колись згадає: "о, в мене був такий знайомий..."
Я як завжди, як кожен ранок в році,
п'ю каву, чай, читаю вранішню газету,
сиджу в кімнаті, здається, мов у оболонці,
й викурюю одну за одним сигарету...
А спогади, мов перемотку на касеті,
у голові відтворює життєвий той урок, -
дорогі люди, рідні, щасливі й невеселі, -
відомо: з любові до ненависті лиш крок...
Таке життя, не можна лишнього сказати,
я постараюсь щось таки зробить,
щоб просто-напросто комусь запам'ятатись,
а не даремно всі роки прожить.
Буду шукати я нагоди щось знайти,
буду мов мандрівник, мов посланець,
які б важкі були часи, не кину сил,
бо знаю: "всьому приходить свій кінець..."
І про любов... Ну що тут ще сказати?..
Вона не вічна... Чи може так здалось?..
Учора любиш, нині зневажаєш,
то сьоме небо, то темна глибина,
то хочеш бачити, лише її бажаєш, -
це було вчора... Сьогодні вже нема...
Навіть коли любов бува взаємна,
Рано чи пізно в двері прийде смерть,
і що тоді?.. Роки пройшли, вже темно...
Ти втратив сенс життя... Даремно?..
Може і так, хоч як неспілі зерна,
ти не ростеш, а в'янеш на очах...
А що залишиться? Лише одна надія,
про те, що десь в наступному житті,
ти воз'єднаєшся, якщо воно існує,
з людиною, яку колись любив...
Бо час летить, повторюю, не за горами,
не встигнеш озирнутись, - вже старець,
тож постарайтесь встигнути кохати,
і знайте: "всьому приходить свій кінець..."
ID:
448489
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.09.2013 16:36:46
© дата внесення змiн: 11.09.2013 16:36:46
автор: Unknow
Вкажіть причину вашої скарги
|
