«А дні летять, як вітер; рвуть стерно
І топлять нас…»
(Микола Зеров)
Тісно душі у квадратних Евкліда клітинках
Креслити безмір калюжами втомлених книг.
Бородатий філософе! Ліній і чисел обжинки -
Малюєш параболи щастя й трикутники лих.
Моїх невгамовних рапсодій античності сивої слід
Чайкою білою морем відбіленим хворою Кліо
Чи Каліопою – міряти строфами й римами міт.
Черствою шкуринкою хліба легенда про Іо…
Словами апорій Зенона будую місток
У сьогодення… Сандалі ховаю в пісок.
Тікати немає куди – тай навіщо? Тепер
Печінку тобі вигризає латинський орел.
Пісню співай про Сізіфа і про Елладу помрій.
Думку стирає з папірусу й пам’яті час-лиходій.
Гарно, логічно, мудро.
"Малюєш параболи щастя й трикутники лих." - дуже сподобався рядок. Ми всі гойдаємося на параболах щастя. І нікуди не тікаємо, бо нікуди. ЛАГІДНОЇ ВАМ, ШОНЕ, ПОГОДИ ТА ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно витриманий розмір віршів Гомера...Стоячи на березі океану, слухаючи шепотіння хвиль, дивуватись марноті роздумів, викликаних слідам від калюж втомлених книг...Але яким теплом і затишком від них ...Стомлена сьогоденням душа відчуває райське блаженство...дякую Вам, Шоне, за міцні містки думок, за спокій і мудрість, що дарує античність
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
