А ви бачили як помирають нічні ліхтарі міста? Я бачив і не раз. Кожного ранку прямуючи додому я спостерігав це дивне явище. Свідомо розуміючи, що то якийсь дядько просто виключає „рубильник” , я боровся із цим розумінням і фантазував на тему смерті міських ліхтарів. Знав, який із них помиратиме першим, а який останнім. Який помиратиме раптово, а який повільно і з муками, приходитиме до свідомості і знову відключатиметься і так декілька разів. А кому краще, ось так раптово тому, що зліва, чи тому, що от там подалі, біля клену. Дивно все це, але такі думки снували в голові по – дорозі додому, додому від Неї, додому в приглушений депресивний світ давнього холостяка, який вагається. А чи боїться! Ось так і долаю шлях від кохання до однокімнатного суперпростору, під смерть нічних, міських ліхтарів і беззвучну „На небі” Океану Ельзи. Так хочеться іноді гарно співати, не так як Славко, а по своєму але також гарно, надривно, щоб ці ноти видавала не тільки душа, але і неслухняні голосові зв’язки. Але я не вмію співати, тому просто прямую від Неї під музику ОЕ.
Знаєте, що я тепер знаю усіх „жайворонків” нашого району. По дорозі весь час зустрічаються ті ж самі люди. Почав з ними вітатися і розуміти, хоча раніше, це мені було незрозуміло, чому вони просинаються так рано. Тому, що місто зовсім інше, інше настільки, що просто не віриться, що це одне й те ж саме, західноукраїнське, суперпровінційне місто, а якесь інше тихе - тихе курортне містечко ЮБК. І люди вранці інші, привітніші, добріші, спокійні і повні сили і бадьорості до нових справ і звершень. От і Людмила Євгенівна вивела на ранковий моціон свого пікенеса, гонорового і самостійного...
Ранок це чудова пора, але сумна від розставання, хай недовгого та все ж.
А прийшовши у свій однокімнатний прихисток, мій ноут отримує повну інформацію про пережите. Тут тобі і емоції, любов, секс, спроби зрозуміти жінку (не вдасться ніколи зрозуміти жінку!!!) у вигляді віршів. Пишу, бо пишеться. Пишу бо, не співається. Пишу і буду писати вірші. Їй буду писати, напевне, буду! Писатиму щиро! Писатиму правдиво і відверто! Бо кохаю, впевнено кохаю і вірю в кохання!
Я впевнено закоханий! А вона щаслива?
ID:
444601
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.08.2013 19:31:23
© дата внесення змiн: 21.08.2013 19:31:23
автор: Андрій Толіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
