Сьогодні вперше прочитала фразу: "Іноді так хочеться, щоб сни здійснювалися". І після цього в неї відразу виникло відчуття, ніби всі мурахи планети повзуть по її тілі. "Як?.. Чому?.. Сни мають таку здатність?.. Навіщо їм це?.." - думки, ніби змагаючить між собою, хто перший, з'являлися в її голові, виринали, мов проміння з-за хмар, а вона намагалася потопити їх, як це зробили безліч кораблів.
Роль її існування в цьому величезному всесвіті здавалась їй настільки крихітною, що вона навіть не відчувала свого дихання, жила навмання, не помічала відбитих слідів своїх на пройденому шляху, але мрію мала грандіозних масштабів - бути володаркою мрій.
Завжди повторювала: "Кожен має право на помилку, і кожен має мати право на її виправлення".
Особливо вона любила прогулюватися дотліваючим парком. Ще кілька днів тому він палав разюче оранжевим опалим листям, яке вже сьогодні є попелом. Його розвіє вітер, його історія закінчиться.
А вона все ще не могла прийти до тями, сни здійснюються. Але ж це тільки мрії можуть ставати реальністю, але лише не сни, не в її випадку. Вона була справжнім патріотом власних страхів: поряд з ними весь час, відчувати їх кожним нервовим закінченням - ось її принципи. Як не намагалася, не вдавалося їх порушити. А тут ше й виявилося, що сни можуть здійснюватися. І тоді їй доведеться прожити наяву всі ті переживання, ті, здавалось, останні хвилини, те щеміння серця, той видих покидаючих сил. Їй доведеться з цим зіткнутися ненаосліп, випити перед тим міцного теплого чаю, для сміливості, і розплющити очі.
Без змін. Напевне, те, що сни здійснюються, їй теж приснилося.