Як тоді було прекрасно:
Я, ти й чотири стіни!
Без метушні та буденщини,
Коли все з одного погляду ясно.
Як ж то було чудово:
Мовчати і просто дивитися,
Хотіти в тобі розчинитися,
Цілувати знову і знову.
Як то було незабутньо,
Коли я могла не думати зовсім,
Коли день здавався найдовшим,
А за годинник було серце у твоїх грудях.
Такі дні неповторні, вони бездоганні .
Тоді пам’ять фіксує кожну секунду,
(Які пам’ятати завжди я буду),
Вони гріють серце, вони унікальні.
Я згадую той день,
Коли мені тебе бракує,
Коли надворі буря вирує,
Коли душа банує, я згадую той день…
