я прийшов стомлений
насолодився сміхом
сусідських дітей
посмакувавши з близькими коктейль
а ще пішовши до чаклунів
допоміг їм розбити горіхи
перед цим
я робив все що хотів
і що хотіли від мене мої близькі
наразі я змучений
в мені живе домовик
а не ти
він навіює тільки сум
а не дарує натхнення
і не має бажання виходити з моїх Карпат
він запрошує туди людей
теж як я
самотніх і безтурботних
моментами життєрадісних
а моментами смішних
але ти розумієш
що вони не ти
в них є життя
але в них немає тебе
я розумію
я прийшов невчасно
до тебе
моя музо
моя ранкова роса
моя дитяча
моя прекрасна
я заховався за ілюзією вибачення
а ти навпаки
ти сердишся
ти закинула нога за ногу
рука за руку
і без емоцій
просто мовчиш
і дивишся на мене
як на грішника
пам’ятаєш
раніше все було не так
коли ти непомітно приходила
і кликала через всі Карпати «ау»
я прибігав занотував думки
фотографував твій сміх
збирав серед папороті рими
а потім ти засинала
і я тобі шептав «баю-баю»
а ще в шкільному подвір’ї
ми по неділях їли барбарис
та пили чай
який ти назбирала влітку
а я насолоджувався взимку
адже в мені тоді
теж присутня спрага…
зараз навпаки
коли ти несподівано приходиш
я відвертаюсь
виходить що
ми граємо хованки без згоди
я не хочу цього більш
повір
в останнє повір...
повернись
я не втечу
стаю на коліна
чи як раніше навшпиньки
коли ми танцювали вперше
я був ще малюком
я так не хочу
щось творити
коли голос твій стих
тільки не мовчи
надихни
навій
підкажи
моя музо
моя осінь
моя схованка
і моя дорослість…