Колись все ж приходить час
І хоч не хоч
А нитка натягується до межі
Я як завжди живу в самоті
І ти знову питаєш чого вірші такі сумні
А інших не буде
Не буде других
Я по іншому ніколи не пишу
Не люблю коли буває пусто
І рядок за рядком
Хай краще рветься серце
Ніби білий аркуш паперу
Не прочитаний на людях
Відходить ще дальше в минуле
І ти так часто читаєш
Нездійснене наше майбутнє
Інколи над словом плачеш
І знаєш
Сьогодні ти вже немало знаєш
Коли люди проходять крізь душу
І роблять сліди
Переважно болючі
Хай би не так
Хай буде як буде
Ти все ж даруєш натхнення
І поки ти мені являєшся у снах
Я писатиму для тебе
Зі слова рядок
Ще трохи даруватиму вірші
Вони писатимуться у вічність
І навіть після наших мовчань
Ти житимеш в них
Ти житимеш вічно…
19072013
