Давай послухаєм, що нам зіграє Бах.
Хай ніч стиха обійме нас за плечі,
І подарує тихий, сивий вечір,
А ми сховаємо долоні в дзеркалах.
Давай мовчати у німих стінах,
Давай шукати сходинки для втечі,
Але ніхто, ніхто не дасть нам вечір,
Щоб просто поблукати у пітьмах.
Давай носити пір’я на руках.
Давай молитись сірому граніту,
Щоб пісню нашу, у туман сповиту
Не зміг украсти старий срібний птах.
Потім довго хотілося переписати останню строку на "срібноокий птах", та мені здається, образ "старого" птаха більш яскавий.
Це я так хочу пояснити коряву риму.)
