Лі проводить Ро. Як струм оголені дроти.
Кожний раз може виявитися останнім.
Кожного ранку Лі варить каву, триває це доти
Доки дзвонить будильник і тече вода в крані.
Ро обпікає горло. Хрипить. Надто надривно.
-- Не знаю, чи прийду сьогодні, -- каже до Лі.
-- Мені холодно, мені гаряче, це зрив, но
Не кричи, для Далі та від віддалі.
Ти любиш мене, тільки чесно? -- наївно запитує Лі.
-- Навічно, -- тихо шепоче Ро та бере гвинтівку.
Тоді полетівши до неба, я лишуся на Землі.
Люблю тебе, як тільки жінка може любити жінку.
Я уб'ю усіх ворогів, знищу, віриш? -- питає Ро.
Вона показує Лі свої білі блискучі зуби.
-- Вбиваючи, ти, звичайно, не твориш добро,
А любов передається поцілунками в губи.
-- Знаєш, Ро, я завжди ненавиділа військових.
А тепер чищу твої черевики.
Чекаю тебе додому і при мінусових
У темряві ночі вчуваються крики.