Сьогодні день "Nota - Bene". Сидячи на своєму улюбленому місці біля вікна, дивлюсь на смішні облича студентів. На деяких радість, на деяких зазрість, а на деяких розчарування... Звичайно, отже почалась сесія. Цікаво як це сприймають викладачі? Мабудь їм веселіше за всіх.
От і моє сонце, приймає в когось іспити. Сидить за столом, із всезнаючим виглядом споглядає на розгублених підлітків. Мені здається Йому це подобається, адже він знає більше кожного з "них" і це дуже тішить його пиху. Взагалі то він дуже гордий, самовпевнений і краплина самозакоханості.
Про це свідчить його ідеальний смак, важкий як зимні хмари погляд і такий котячий солодкий, як мед голос... Ви спитаєте, що на мою думку найкраще? Найкраще у моєму сонці - вуста... Вони роблять його вірші занадто інтимними, занадто ніжними. Не навмисно спонукаючи танути коло його ніг. Він так молодо виглядає, наче йому вісімнадцять (певно Боги не старіють). Але моє найзавітніше бажання побачити його ранкову, після сну усмішку...
За вікном зграї студентів... У кожного свій вираз облича... Я майже завалила сесію... Але в очах моїх квітнуть сади, а на вустах грає райдугою посмішка.
Хвилинні привищеня швидкості кидають мене у Його полон.