Я люблю такі ранки: весняні, щоб сонце вже кидало вранішній бісик
Крізь скло, дощем уже вмите нічним, тож його через сон ледве чуть,
І біг по поверхні дзеркальній годинника спритний сонячний відблиск,
Де жовтим неоном палали би цифри: сьома нуль-нуль.
Як шкода, вставати. Хотілось поніжитись вранці
У п́остелі теплій, бо ноги з-під ковдри ще мерзнуть у гусячій шкірі,
Та мушу й тихенько – аби не збудити домашніх! –
Стараюсь іти коридором, крад́учись в капцях навшпиньки.
А зараз я сонно, раз в раз позіхаючи, п'ю свою чашечку чаю,
Примруживши очі на сонця проміння крізь золоті жалюзі,
І ледь-ледь вдихаю я аромат із Цейлону чи, може, з Китаю
Та запах бузку, намішаний з ніжності ранку й томливих, п’янких вечорів.
