В одній з людьми забутих місцин,
Де мавок мелодійний чути шепіт
І видно ген далеко десь вогні –
То, мабуть, щось своє святкують ельфи;
Де вдалині ефемерна музика,
Чудна, у здичавілий танець кличе.
Тож її людям бажано не слухати –
Бо танців край багаття не уникнеш;
Де срібло зір, пронизуючи небо,
Блискавкою зараз промайне;
Де з присмаком казковим атмосфера
Купальським зіллям пахне і вогнем;
То там в одній з забутих місцин,
Де захід сонця золотом іскриться;
Ми вдвох сиділи на краю землі,
Немов в кіно із хепі-ендом бл́изьким.
Ми зорі рахували, що, ясні,
Блиснувши, майнули уздовж неба,
І слухали русалчині пісні,
Що крізь дрімоту линули далеко.