Зустрічайте його. Він вертає свободи дорогою,
що утоптана рясно ганьбою невільних століть.
Із нерівних боїв, до внучаток спішить, з перемогою.
Правди нашої клич на увільнених крилах летить.
Витріть чистим краєчком матусеньці сльози непрохані
і пекучу росу, хліборобську із таткових скронь.
Їх синочки у землю святую навічно закохані,
прагнуть віттям смерек пригорнутись до рідних долонь.
Застеляйте обруси, сховавши пелени покійницькі.
Зачекались звитяжного яства дубові столи.
Чорнокрові хрестки, на ряднинах невістами вишиті,
буйним цвітом взялись, дочекавшись своєї весни.
Марно будуть лукаві, чужинців пособники,
в наше щиреє серце тернину колючу плести́.
З невиче́рпних джерел, української віри побо́рники,
зможуть спраглим в неволі живої води піднести.
Їх синочки у землю святую навічно закохані,
прагнуть віттям смерек пригорнутись до рідних долонь.
Як написано!..І про що...Зустріч переможця, не дивлячись ні на які Гулаги!..
Андрій Чернівець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Всі вони у вічній дорозі додому. Та не всі їх чекають.