Раптом принишкли всі сюжети --
Моя любов -- химерний твір.
І знов, гортаючи сонети,
Все ще дивується Шекспір.
Під балдахіном любих споминів
Віпочиваю від суєт.
Міркую:"Боже, і за що мені
Послав Ти дивний цей сюжет?"
І як сумна пересторога,
В душі десь голос прозвучав:
"Не згадуй, доню, всує Бога.
Я би тебе так не карав!"
А може, Боже, це не кара?
Лиш спалах сонця у душі.
Так, ми не пара. Ні, не пара.
Про що ж тоді писать вірші?
