Зима видалась на диво теплою. В середині лютого падав дощ, але навіть весняна погода не могла розтопити тієї криги, яка за останні шість місяців намерзла у цій сім'ї. Неочікувана і така недоречна зараз вагітність, перші сварки у молодому подружжі, смерть дідуся усе це якось раптово звалилося їм на голову і залишило холодний слід у стосунках.
Вже пройшло майже два місяці від того часу, коли на труну покійного кинули по жменьці землі і запалили перші лампадки на могилі. Його зрозуміли лиш за декілька днів до смерті. Сину досить однієї розмови, щоб знову полюбити батька. Батьку ж потрібно добряче постаратися, щоб втратити сина. Та це неважливо. Вони помирилися, і її чоловік міг з чистим серцем сказати своєму батьку "спочивай з миром". Нарешті, те, чого так довго чекала сім'я, настало. Чотири дні тривав той мир, а потім прийшло горе.
Після похорону почали відбуватися дивні речі. Таке буває, коли люди дуже стомлені, або дуже п'яні. Усе можна пояснити. Але так нецікаво жити. Скажімо, за декілька днів після смерті дідуся, на різдвяний стіл сів метелик. Це дивина посеред зими, погодьтеся, до того ж на початку січня мороз був доволі лютим. Метелик всю вечерю так і просидів з родиною, а по її завершенні полетів кудись. Його довго шукали, та не знайшли.
Після січневих заморозків почалася справжніська відлига, проте в лютому в будинку було все ще холодно. Доволі великий, як на таку сім'ю, він стояв недалеко від краю села. Ніхто навіть не думав опалювати всі кімнати. Мабуть, найтеплішою була спальня покійника. Там і ночували в середині лютого його син, невістка та внук.
Вона якраз вкладала малого спати. Він добре поїв, проте ніяк не засинав, тож доводилося співати безмістовні колискові і вмикати гіпнотичну музику з іграшок. Лиш через пів години дитина заснула. Вона поцілувала сина, і, зморена, лягла спати.
Дощ безперервно лив, і на вулиці перебріхувалися мокрі собаки. Вочевидь, молодому подружжю погано спалося на цьому місці, адже чоловік, син покійного, часто виходив курити. От і зараз він залишив дружину і малого самих у кімнаті.
Її тіло облилося холодним потом і почало несамовито труситися. Вона підвелася і заціпеніла від жаху. Було важко зрозуміти, що відбувається. Буквально на відстані витягнутої руки колиска з сином. А над колискою зігнувся... дідусь. Він не світився, як ото привиди в фільмах жахів, він був абсолютно реальним і абсолютно нематеріальним. Годинник, що стояв на туалетному столику бабусі, клацнув. Так, як коли зрушується секундна стрілка. Здавалося, час ішов повільніше. До горла клубком підступав крик, та не міг вирватися назовні. Здавалося, що серце зараз вискочить з грудей. Дикий, тваринний страх охопив усе її єство. Ще один удар годинника. Ще одна секунда. В тій колисці її син! Її дорога дитина, яка завдала стільки болю під час пологів, малий і беззахисний. Він не кричав! Спав? Чи може... Від самої лише думки про це їй стало зле, і з очей потекли сльози. До клубка страху приєднався клубок блювоти і не давав крику вирватися назовні. Може перехреститися? Та як це зробити, коли руки налиті свинцем?! Вона сиділа на ліжку, безпомічна і в ній вибухнула хвиля материнського страху і паніки. Де він?! ДЕ ЇЇ ЧОЛОВІК?! Чому його немає, чому він не захистить сина? Чи може вона наступна?
Годинник відміряв ще одну секунду. Здавалося від тиску у неї зараз луснуть сонні артерії. Вона втрачала свідомість. А може це все марево? Можливо просто треба заспокоїтися? Це неможливо зробити в такій ситуації. Хаотичний танок думок у голові завмер, так ніби чекав якогось приводу, щоб вибухнути знову. Здавалося, що й час зупинився. Та раптом надворі подав голос півень. До ранку було ще, мабуть далеко, але цей звук повернув її до свідомості, тож вона була неймовірно вдячна тому птаху. Крик півня прорізав крик жінки. Привид розтанув в повітрі.
Коли її чоловік, похапцем погасивши сигарету, побіг на крик дружини у кімнату, його очікувала тривожна картина. Вона сиділа, заплакана на ліжку і кричала. Син, раптово пробуджений материним криком, теж плакав. Чоловік не знав, кого заспокоювати. Врешті, розказавши цю трисекундну історію коханому, дружина заспокоїлась. Син був на місці. Цілісьнький. Живий.
Залишатися в будинку, та, тим паче, спальні, було несила. Та під покровом ночі їхати ще страшніше. Жінка молилася цілу ніч за упокій душі покійника. Молилася і плакала. Зранку приходила місцева ворожка зливати віск. Та в ній вже не було потреби. Коли зійшло сонце, жінка зрозуміла, що дідусь просто приходив прощатися з внуком.
ID:
419428
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.04.2013 22:54:46
© дата внесення змiн: 18.04.2013 22:54:46
автор: Андалузький Пес
Вкажіть причину вашої скарги
|