Можна сказати тисячі слів, а доторкнутися до людини лише тисяча першим. Можна подарувати тисячу троянд, а доторкнутися до людини першим непевним, ще блідим, молочно- жовтавим проліском.
От стоїш посеред затишної маленької вулички, біля ліхтаря, який сьогодні стане НАШИМ. У вухах лунає музика, яка сьогодні стане НАШОЮ- хоча ніякого плеєра у тебе немає, святково прибрана посмішка і такий шал очікування у очах, що тобі здається, що перехожі дивляться на тебе якось по- особливому. Якось по- змовницьки на тебе подивився перехожий дідуган, тягнучи якийсь клунок. Якось усе ще вчора сіре і пізньо- зимове прибралося у весняне різнобарв’я, хай навіть більш уявно, чи то пак надумано.
Ти себе відчуваєш щасливим!
Перехожі вклопотані своїми справами, хлюпочуться струмочками, калюжами чи старим- брудним снігом - мчать своїми шляхами. Деякі кидають на тебе погляд, як от той дідуган, деяким ти стіна, іншим дерево.
А ти себе відчуваєш щасливим!
Квіткова лавка по дорозі до ліхтаря зустріла тебе хитрими очима на 25 грн. за штуку. Ну які троянди, гвоздики, орхідей? ПРОЛІСКИ! Тільки проліски! Їй тільки проліски, проліски, проліски. Вона пролісок!
От як колись в дитинстві у весняному лісі, натрапляв на справжні, лісові першоквіти- неочіковано із-за кущика - пеньочка визирає молочно - жовтава прикраса лісу. Так і наш погляд на зустріч один – одному у переповненому людом тролейбусі. Із- за людей- кущів- пеньків визирнула ВОНА освітивши мій напівсонний погляд яскравим сонцем прийдешньої весни – літа – осені - зими.
„-Тепер сонце зі мною буде завжди!” - прийшло впевненною думкою усвідомлення кохання.
Ще б пак тобі себе не відчувати щасливим? Чому б це молочно- жовтаві проліски прирослися б до твоїх рук? А й справді ніби рука ніжний цвіт- символ весни! І ніякий дрібний дощ не завадить, ніхто не завадить. Ти впевненно чекаєш коли подаруєш ВАШІ перші проліски, біля ВАШОГО ліхтаря під беззвучну мелодію ВАШОЇ музики.
Ти впевненно щасливий! Ти впевнений це ВАША перша весна!
