Ще один вечір, знову сповідь
І знову кава-антисон.
Загавкав пес: «можливо прийде» -
Я думала. – І до вікон.
А там омана. Вечоріє.
А я дивлюся в монітор:
Знову оффлайн і я хворію
І плачу. Слухаю хардкор.
Я пам’ятаю: було троє.
Нащо оте перевелось?
З пророкування ми сміялись.
А зараз бачу, що збулось.
Кожен коваль своєї долі.
Невже розійдуться шляхи?
Взяла б я знову в руки молот,
Та хто надасть мені снаги?
Про це я мислю щохвилинно,
І дивно, що ніхто не чує.
І дивно, що ніхто не бачить:
Як тіло спить: душа чатує.
І знову ранок, день і вечір.
Концерти. Пиво. Рок. Таксі.
Я іншою хотіла стати.
А залишаюсь, як усі.
В мені не більше егоїзму
Ніж в інших. Може й навпаки.
Хотіла в тебе запитати,
Як з серця викреслить роки?!! 12.04.08
