Ковток холодного повітря заморожує мої легені. Безтурботність стану викликає зовнішню паніку, сіючи всередині блаженство ситуації. Хтось проходить повз. Деякі люди залишають по собі сліди і запах парфумів, шкіри, подиху. Деякі люди залишають на згадку про себе посмішки і відчай. Кладовище чужих душ у самому темному куточку твоєї плоті. Там, в тобі, живуть сотні спогадів, сотні нездійсненних мрій і планів на життя. В тобі стільки моментів,стільки годин щастя і стільки днів пошуку сенсу існування. Розриті могили минулого і свіжі ями заготовлені для, тих хто тільки-но встиг зробити тобі боляче. В середині тебе бігають маленькі надії, які збирають шматочки твоїх розбитих бажань, шматочки відірваних від пошматованого серця почуттів, і їм ще так багато збирати всього цього бруду, який встигли тобі вилити в душу…Але тільки тобі вирішувати чи добудовувати той склеп в середині себе, готуючи там місце і самому собі?
