Замість прологу
Лежав на піску,повністю розслаблений,заплющивши очі,згадуючи дівчинку,маленьку босоногу,світлу дівчинку,ніжну, єдинорідну і розсміяну-ту яка була для мене всім.Я лежав і дивився,як море земне зливається з морем небесним-утворюючи єдине вселенське море.
1
Ранок.Будильник.Болить голова.Старші говорять,що мігрені від нервів і від надлишку думок.Я думаю якраз навпаки-голови пусті,люди пасивні,бездіяльні і перелякані.
Я почав писати ці записки,як примітивну спробу власного самоаналізу.Але якщо хтось впізнає в них печать покоління,побачить самого себе,чи навіть(що малоймовірно)зуміє завдяки цим рядкам змінитися на краще,я буду тільки радий.
2
Можливо хтось спитає мене,чому я не датую свої нотатки...А хіба дати мають значення в контексті вічності?
3
Дивитись на сонце крізь пальці...Я завжди це обожнював.В цьому було щось небесне, тепле,
світлоніжне і дитяче.
Я лежав і дивився таким чином на сонце,моє власне земне сонце-мою маленьку,яка лежить поряд,тут же на піску,тримаючи мене за руку.
Я дивився в небо і подумки дякував Богу за те,за те що в мене є це чудесне дитя,єдине що приносить відраду моїй стомленій згорьованій душі.
4
Вона прокинулась.Глипнула заспаними очима,наче згадуючи де вона...Я нахилився і поцілував її в чоло.Вона любила коли я так робив-казала що в цьому є щось дитяче.
-Ти не спиш?Чому?-вона уважно глянула мені очі,розбурхуючи мені душу своїм темнокарим морем.-Знов думаєш?Не думай,ні про що не думай!Не думай,чуєш? Всі тюрми у тебе в голові...Давай спати...Ще рано...
Вона м*яко перекотилась на правий бік,обіймаючи мене,а потім поцілувала так ніжно,терпко,як вміла тільки вона.
-Ні,маленька,пора вставати!
-Не треба,не хочу,хочу спати!Тут з тобою...Вона розтяглася на мені,і,притиснувшись всім тілом,почала мене цілувати:губи,обличчя,шию,знов губи,-ніжно,пристрасно і довго...Потім вона обійняла мене і знову заснула,мирно сопучи мені в шию.І я, врешті решт, не маючи ні сили,ні бажання противитись їй,також здався Морфеєві, упокорений ранковою ніжністю.
5
-Знаєш,кохана,у чому полягає сутність людського безсмертя?У нас в запасі завжди є одна секунда,-сказав я дивлячись на годиник.
-Тоді я хочу прожити її з тобою!,-сказала вона безтурботно сміючись.
ID:
415330
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.04.2013 18:37:11
© дата внесення змiн: 03.04.2013 18:37:11
автор: Той,що воює з вітряками
Вкажіть причину вашої скарги
|
"А хіба дати мають значення в контексті вічності?";"здався Морфеєві, упокорений ранковою ніжністю."- 
