Першокласника Павла
Як відбув уроки,
Баба Галя повела,
Цьмокнувши у щоки,
В дім до мами.
- Відпусти,
Не тримай за руку.
Мені шість уже, а ти,
Думаєш, малюк я.
- Добре. Не лови лиш ґав, –
І вперед малого.
Тут собака: «Гав-гав-гав!»,
Вискочив з-за рогу.
Хлопець до бабусі вмить –
За рукав вхопився,
В голові «гав-гав» бринить,
Личком притулився.
- Що, злякався? А казав
Тебе відпустити.
- Так. Бо злісно пес гарчав,
Міг мене вкусити.
- Боязкий і в тебе щем
Іноді буває.
Як через шосе ідем,
Нам зелене сяє,
Руку жмеш, аж зле стає
І моєму капцю.
Мабуть, страх у тебе є
До автівок, бабцю.
